| Історія та звичаї народів України |
 |
|
| Українці |
|
|
| Білоруси |
|
| Болгари |
|
| Вірмени |
|
| Греки |
|
|
|
|
|
| Молдавани |
|
|
| Поляки |
|
| Роми |
|
| Росіяни |
|
| Румуни |
|
| Угорці |
|
| Татари волжські |
|
| Татари кримські |
|
| Символіка традиційної культури |
|
| Упорядник розділу - ©Ярослава Музиченко |
ЛИТОВЦІ Походження народу
В основі етногенезу литовців - процеси розвитку древніх балтійських (летто-литовських) племен, аукштайтів (“литва” давньоруських літописів) і жемайтів (літописна “жмудь”), а також ятвяги, частина земгалів, куршів і селів. Жемайти і аукштайти ще й досі зберігаються як етнографічні групи литовців, що суттєво відрізняються мовою і культурою. Литовці (самоназва - летувяй) належать до біломорсько-балтійської раси. Предки литовців - айсти (Балти) проживали на узбережжі Балтійського моря вже в ІІ тисячолітті до нашої ери. Уперше про них згадує римський історик Тацита в праці „Німеччина”. Територія, на якій жили Балти, простиралася від Вісли до Даугави і від Балтійського моря до Дніпра. З часом Балти розділилися на різні племена, серед яких були курши, жемайти, аукштайти, литовці, йотвинги (ятвяги), прусси, сели, скалви, латгали, земгали. Основою формування литовської нації були племена аукштайтів і жемайтів, а також частково ? куршів, земгалів і селів. Давня історія народу Перше згадування про Литву зустрічаємо в Кведлінбургських анналах під 1009 роком (14 лютого), в повідомленні про трагічну загибель від рук язичників архієпископа Боніфація, який був направлений польським королем Болеславом Хоробрим проповідувати християнство в землях йотвингів. Ці землі були об'єктом суперечки між Болеславом і Київським князем Володимиром, що вже в 983 р. змусив йотвингів визнати свою владу над ними. МОВА
ЕТНОКУЛЬТУРА Етнографічно Литва поділяється на Жемайтію (західна Литва), Ауктайтію (середня і східна Литва), Сувалькію (нижче від Неману), Дзукію (південна Литва).
Одяг
Храмова архітектура Храми і собори у Литві будувалися переважно у готичному стилі. Їх прикрашали статуями святих і вітражами. Прикладом є церква св. Анни у Вільнюсі, збудована у XVI ст.
Житло Народне житло у західних районах відрізняється від житла східних районів. У житлі західних районів у центрі міститься не житлове приміщення з вогнищем (камінас), котре спершу було єдине у господарстві. Зараз тут готують корм для худоби. По боках розташовані житлові кімнати. На сході хати – це житлова кімната з піччю, сіни і холодна кімната.
КУХНЯ Давним-давно народ Литви використовував для приготування їжі дари природи. Це був багатий край, на який постійно нападали вороги (хрестоносці і т.і.). Вони залишали свої сліди не лише в історії розвитку Литви але й у кулінарії. Перша литовська кулінарна книга була надрукована в 1824 році. Великий вплив на розвиток литовської кухні мали кулінарні книги росіян, німців, поляків, які друкували в Литві. Незважаючи на те що картоплю з Америки завезли в Європу тільки наприкінці XV - на початку XVІ століття, а розповсюдженою вона стала тільки в XІХ-XX столітті, найулюбленіші і найпопулярніші страви в Литві саме з картоплі. Тут варять різноманітні каші, наприклад "шовкова картопляна каша", каша картопляна з оселедцем, із крупою, з морквою, з буряком і т.і. Також запікають різноманітні запіканки з тертої сирої і вареної картоплі з різними начинками. Випікають так звану запіканку "Кугеліс" із сирої тертої картоплі, додаючи кип'ячене молоко, підсмажене сало. Таке блюдо з картоплі як "Цепеліни" є вершиною кулінарного мистецтва. Це овальної форми зрази з тертої віджатої сирої картоплі з додаванням вареної. Цепеліни виготовляють із найрізноманітнішими начинками, наприклад, з м'ясом, сиром, грибами. У Литві організовують навіть "Цепелінові бали", на яких збираються друзі, родичі, щоб разом приготувати, а потім і спробувати цю дуже смачну страву.
Цепеліни Очищену картопля натерти на дрібній терці, віджати і перемішати з розім'ятою вареною картоплею. Масу посолити, вимісити і розділити на коржі. Підготувати фарш. На середину кожного коржа покласти фарш, краї защипати, надаючи виробам овальної форми. Покласти їх у киплячу підсолену воду і, обережно помішуючи, варити 25-30 хвилин. Вийняти шумівкою, покласти на підігріте блюдо. Подавати на стіл зі сметаною.
Холодний борщ Склад: 1 буряк варений, 1 ст. сметани, 2 л кефіру ,2 шт. свіжих огірків, 2 шт. варених яєць, сіль, кріп, цибуля зелена Нарізати огірки, натерти на великій терці яйця і буряк, усе це залити сметаною і кефіром. Додати сіль за смаком і зелень. Подавати охолодженим.
НАРОДНЕ МИСТЕЦТВО
У Литві часто проводять виставки народних майстрів і театралізовані свята ремесел. Особливо славляться литовські текстильні, гончарні і ковальські вироби. Оригінальна майстерність литовців і в художній обробці дерева. Дерев'яні меблі і побутові предмети у традиційній литовській оселі прикрашені різьбленням. У каплицях і храмах цілі ансамблі з дерев'яних скульптур.
НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР День Матері. Культ матері в Литві, як і в інших країнах, існує здавна. Давня богиня землі і родючості Жяміна - уособлення матері-годувальниці. Їй поклонялися на початку роботи, при народженні і нареченні імені. У народних піснях мати часто порівнюють із сонцем. Вона, як і земля, - годувальниця і, як сонце, - джерело життя.
ТРАДИЦІЙНА МУЗИКА І СПІВ
Литовський фольклор об'єднує календарні, сімейні, обрядові, ліричні, воєнно-історичні, трудові пісні. Фольклор розрізняється за районами: південь - одноголосся, антифонні співи, північ - пісні гомофонного складу, григоріанський спів. Литовські музичні інструменти – скудучай, ожрагіс, варган, канклес, лабанора, дуда.
ТАНЦЮВАЛЬНА КУЛЬТУРА
З литовських народних танців найвідоміший - суктініс, що перекладається як „кружлянка”. Цей танець дуже запальний, танцюють його у парах, які швидко рухаються по колу.
ВИДАТНІ ПОСТАТІ Видатний внесок у литовський живопис вніс Микалоюс Константінас Чюрленіс (1875-1911), якого багато хто вважає одним з перших модерністів у європейському живописі. Більшість добутків Чюрленіса, який був до того ж ще і талановитим композитором, занурені у світ фантастичних видінь і музичних ритмів.
ВОЛЯ ДО СВОБОДИ У 1817 у Вільнюсі, який на той час входив до складу Російської імперії, було засновано патріотичне студентське товариство філоматів і філаретів, у діяльності якого брав участь відомий поет Адам Міцкевич . У 1822 році це товариство поряд з іншими студентськими організаціями було заборонено, багато студентів вислані з Литви. У 1830-1831 на Литву поширилося визвольне повстання, що почалося у Варшаві. Після придушення повстання польська конституція була скасована, сейм розпущений, закриті Варшавський і Вільнюський університети. Литовські землі одержали назву "Північно-Західний край". У 1858-1864 під керівництвом єпископа Матеюса Валанчюса створювали товариства тверезості, що стали дуже популярними серед селянства і сприяли зародженню національної самосвідомості литовського народу. Тому царською владою ці товариства були заборонені. У січні 1863 у Польщі і Литві почалося повстання, яке готували майже цілий рік і яке потім перекинулося і на білоруські землі. У Литві керівниками повстання були ксьондз Антанас Мацкявічюс , Костянтин Калиновський і Зиґмунд Сераковський . На придушення повстання були спрямовані війська; призначений генерал-губернатором Литви Михайло Мурах отримав надзвичайні повноваження. З повсталими він розправлявся з такою жорстокістю, що отримав прізвисько "вішальник". Після придушення повстання (1864) його керівники були страчені, багато учасників відправлені до Сибіру. Мурах став проводити русифікаторську політику, закриваючи польські і литовські школи, заохочуючи російську колонізацію і підтримуючи російське духівництво. У 1864 було заборонено друкувати литовські книги латинським шрифтом. У 1867-1870 у Східній Пруссії формується ціла мережа друкарень, де друкують книги литовською мовою латиницею. Звідси їх нелегально поширюють по всій Литві. У 1883-1886 вийшов перший нелегальний журнал литовською мовою ? "Аушра" ("Зоря"). Один з його видавців Йонас Басанавічюс писав статті про литовську мову, історію і культуру литовського народу. У 1889 почали видавати нелегальний журнал ліберального напрямку "Варпас" ("Дзвін"). Ідеологом його був відомий лікар і поет, видавець литовських народних пісень Вінцас Кудирка , „Національна песня” якого стала гімном незалежної Литви. У 1980-ті роки литовці були авангардом боротьби за незалежність народів. 3 червня 1988 року було створено Саюдис - політичний інтелектуальний рух, що завзято просувався в напрямку відновлення Литви як вільної незалежної держави. Віктор Міняйло: 1988 рік... За кілька місяців національний триколор вже замайорів над усім Вільнюсом. Під час установчого з'їзду литовського руху за перебудову "САЮДІС", Верховна Рада Литовської РСР ухвалила Закон про державну символіку. Зі сльозами на очах вся Литва спостерігала, як національний прапор піднімається над старовинною баштою Гедимінаса. Свідомі українці гадали, коли ж щось подібне станеться в Києві: А щоб сприяти національному відродженню обох тоді ще радянських республік українці Литви об'єдналися в Громаду. Найактивніші відгукнулися на оголошення Василя Капкана в саюдістській пресі, і установчі збори Громади українців Литви (ГУЛ) відбулися десь в січні 89-го. А наступного 16 лютого ГУЛ брав активну участь в багатотисячному мітингу з нагоди Дня незалежності Литви: про цей день в радянські часи було заборонено навіть згадувати. Хтось з нас пошив маленькій синьо-жовтий прапорець і ми по черзі його тримали. Регулярно доводилося відповідати на запитання допитливих литовців "Кієно піїта вєлява", Чий це прапор? Українєчю - український, гордо відповідали ми. Потім було відновлення незалежності 11 березня 90 року, так звана енергетична блокада і введення у Вільнюс військ у січні 91 року. Тоді після захоплення вільнюського телецентру, коли загинули люди, прихильники незалежності збиралися біля Верховної Ради Литви, щоб живим кільцем захистити молоду державу від радянської агресії. Усі під'їзди до парламенту були перекриті бетонними плитами, всередині люди палили багаття і співали патріотичних пісень. Охороняли литовський парламент також як місцеві українці, так і українці власне з України. Так і простояли бетонні перешкоди до серпня 91 року. А в грудні того ж року український народ на референдумі забив останній цвях в труну СРСР. Тоді один з лідерів національного відродження Литви Вітаутас Ландсбергіс сказав крилату фразу: "Литва у березні 90 року почала розвал Радянського Союзу, а Україна у грудні 91 його закінчила".
ДІАСПОРА Понад мільйон литовців проживає в США, Канаді, Австралії, Південній Америці й інших країнах. Усього в сучасному світі нараховують приблизно 4 млн. литовців. Литовці мають доволі велику діаспору в США, Канаді, Швеції, Англії, Німеччині.
РЕСПУБЛІКА ЛИТВА Державна символіка Герб - Вітаутас на коні і тризуб. На гербі зображений білий лицар на коні (Витязь), що тримає меч над головою. Цей герб вважають одним з найдавніших у Європі. Прапор складається з трьох горизонтальних смуг - жовтої, зеленої і червоної. Жовтий символізує шляхетність і честь; зелений - життя, надію і волю; червоний - любов, хоробрість і кров, пролиту за Батьківщину. Гімн був написаний Вінкасом Кудіркою (Vіncas Kudіrka). Це була його поема "Національний гімн", опублікована в 1898 р. У ті часи литовська преса друкувала багато патріотичних поем і пісень. Кудірка не сумнівався, що його поема стане литовським гімном. Але він не дожив до того часу, коли прийняли Декларацію Незалежності і коли прийняли його "Національний гімн" як державний. Офіційно він був прийнятий у 1919 р. Назву "Національний гімн" замінили першими рядками з гімну: "Литва, наша Батьківщина". Часто співають і ще одну пісню, написану відомим литовським поетом Маіронісом - "Литва, моя улюблена батьківщина". Вона стала другим державним гімном Литви.
Державна мова - литовська.
Столиця - Вільнюс. Згідно з історичною традицією першою столицею Литви є Кернаве - резиденція Міндаугаса. Потім - Тракай. У 1323 у Литви з'явилася нова столиця - Вільнюс.
Державний устрій - республіка.
Населення 3 364 тис. осіб. Національний склад: литовці (більш ніж 80%), росіяни (8,7%), поляки (7%), українці. П'ять міст у 1996 мали чисельність понад 100 тис. чоловік: Вільнюс, столиця (593 тис. чоловік); Каунас (430 тис.); Клайпеда (206 тис.); Шяуляй (148 тис.); Паневежис (129 тис.).
Віросповідання Католицизм. Лютеранство - релігія майже 10% литовців (на заході). Крім того, у країні 8 конгрегацій євангелістської реформаторської (кальвіністської) церкви під керівництвом консисторії в Биржаї. Російська православна церква має 45 приходів, що належать Вільнюській і Литовській єпархіям. Існує 51 прихід російських старовірів, керованих радою у Вільнюсі. Крім того, існує кілька конгрегацій інших протестантських віросповідань, один прихід уніатів, один єврейський караїмський прихід і 4 мусульманських приходи. У 1991 почалося відродження релігійної діяльності, релігійне навчання включене в програми державних шкіл, ведуть дискусії про повернення власності, що належала церкві до 1940.
ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ Литовці – єдиний балтійський народ, якому судилося ще в ХІІІст. утворити свою державу, велику і потужну, що контролювала величезні території від Балтійського до Чорного моря. Вважають, що назва Литви походить від назви річки Летава (Летавка), притоку річки Нерис. Вона протікає приблизно в 25 км від містечка Кярнаве, що був важливим політичним центром давньої Литви, східної частини країни. Литва була одним з останніх язичницьких держав Європи. Литовці шанували сили природи, різноманітних богів і священні рослини. Вони запалювали вічний вогонь, померлих спалювали. Історія державності Литви починається з короля Міндаугаса, якому 750 років тому вдалося об'єднати литовські і деякі інші племена. Міндаугас прийняв християнство в 1251 році; за це, у 1253 році, він одержав від папи Інокентія ІV королівську корону, але визнав васальну залежність Литви від римської курії. Період його правління був відзначений великими військовими походами, під час яких були приєднані деякі землі, на яких проживали слов'янські племена. Міндаугас був гарним дипломатом, особливо проводячи переговори з Тевтонським орденом, який безліч разів нападав на литовські землі. Литовська держава, посилена реформами Міндаугаса, отримала міжнародне визнання і новий титул. У 1253 році Міндаугас був коронований королем Литви. В умовах боротьби з хрестоносцями Велике князівство Литовське вступило в союз з Польським королівством, уклавши Кревську унію (1385). До складу Литовської держави входили тривалий час українські і білоруські землі, та й з пануванням на цих теренах Золотої Орди було покінчено значною мірою зусиллями Великого князівства. У другій половині ХV століття Велике князівство Литовське перетворилося із своєрідної федерації українських, білоруських та власне литовських князівств на централізовану державу. І тільки Київське князівство зберігало тоді автономний статус. У грудні 1470 року Великий князь Литовський Казимир Четвертий Яґайлович ліквідував Київське князівство і призначив київським воєводою литвина-католика Мартина Ґаштольда. Той двічі намагався в'їхати до Києва, проте обидва рази кияни зачиняли перед ним міську браму. Зрештою, 1471 року Ґаштольд узяв Київ силою, а вже через 4 роки, так і не порозумівшись з киянами, повернувся до Литви. 1481 року молодший брат Семена Михайло Олелькович домовився з князями Іваном Гольшанським та Федором Більським виступити проти Казимира. Сподіваючись на підтримку українських та білоруських князів і бояр, змовники збиралися вбити Казимира і посадити на престол Михайла. Він розпочав таємні переговори з Москвою про допомогу проти Вільна, обіцяючи їй, за деякими відомостями, східнобілоруські землі до Березини. Частина істориків вважає, що справжньою метою повстання було відновлення Київського та інших українських і білоруських удільних князівств. Перед Великоднем хтось доніс Казимиру на князів-змовників. Федір Більський встиг просто з власного весілля втекти до Москви, де поступив на службу до московського князя Івана ІІІ Васильовича. Натомість Михайло Олелькович та Іван Гольшанський були заарештовані і таємно страчені у Вільні. Пізніше у Києві виникла леґенда про публічну страту князів під Замковою горою. Відтоді, за словами літописця, “на Києві князі перестали бути, а замість князів воєводи постали”. Унії з Польщею, продиктовані необхідністю знайти союзників у боротьбі з німецькою експансією, призвели до доволі жорсткої полонізації литовців. Верхівка литовського суспільства досить швидко полонізувалася, вважаючи рідну мову ознакою низького соціального статусу. На охорону литовської мови стали тоді протестанти, які в 1547 році видали першу книгу литовською мовою: катехизис. Для боротьби з протестантами представники ордена Ісуса (єзуїти) теж почали видавати полемічну літературу литовською мовою. У 1569 Литва і Польща об'єдналися в двоєдину державу - Річ Посполиту. Протягом визвольної війни в Україні під керівництвом Хмельницького Литву окупували російські та шведські війська, що призвело до загибелі майже половини її населення. Під час північної війни часів Петра І у Литві загинуло 30% населення. Наприкінці XVІІІ ст. держава була розділена між Росією, Австрією і Пруссією, причому велика частина території Литви ввійшла до складу Російської імперії. Литовці брали участь у визвольних польських повстаннях 1832 та 1863 років. Після придушення повстання 1863р. царський уряд заборонив литовцям користуватися латинською абеткою. Крім того російські колонізатори заборонили навчати литовської мови у школах. Литовці негайно створили таємні школи і перенесли свій книгодрук за кордон. У самій Литві ці заборонені книжки розповсюджувалися через цілу мережу конспіративних розповсюджувачів. У Петербурзі зрозуміли, що програли, і в 1905 р. заборону на литовський книгодрук було скасовано. Крах Російської імперії дав можливість відродити незалежну литовська державу. До складу Ради (Тариби) Литви увійшли відомі люди литовської культури і науки. Ця Рада 16 лютого 1918 року формально проголосила Акт Незалежності. На деякий час владу в Литві захопили комуністи, але в серпні 1919 р. тут перемогли національні сили, що створили незалежну Литовську державу. У жовтні 1919 війська польського генерала Желіговського захопили Вільнюс і всі спроби литовського уряду повернути столицю, апелюючи до Ліги націй, закінчилися невдачею. У 1920 рішенням польського сейму Вільнюський край був приєднаний до Польщі. У 1923 Ліга Націй визнала захоплення Вільнюса Польщею. Період незалежності протривав небагато більше над 20 років, до 1940 р. Але це був дуже важливий час. Були створені основи сучасної демократичної держави. Незважаючи на післявоєнні труднощі, піднімався рівень господарства Литви. За темпами економічного зростання Литва зрівнялася з Данією і Фінляндією. Склалися сприятливі умови для розвитку культури і науки. Литва затверджувалася як суверенна держава на міжнародній арені і брала активну участь у міжнародній дипломатичній діяльності в Союзі Націй. Литовська республіка була єдиною державою, що надавала фінансову допомогу ОУН, вважаючи її союзником у боротьбі з Польщею. У 1940 СРСР окупував Литву. Тисячі литовців були піддані репресіям, 14-17 червня 1941 відбулася перша масова депортація. У вересні-жовтні 1940 була проведена земельна реформа, школи стали державними, світськими. У перший тиждень війни (червень 1941) Литва була окупована фашистською Німеччиною - її землі ввійшли до так званого "Східного краю". Частина литовського населення підтримала Фронт литовських активістів (сформований у листопаді 1940, у Берліні), який спочатку співпрацював з німецькою владою. При генеральному комісарі Литви А. фон Рентельне було створено т.зв. Литовське самоврядування. Після включення Литви знову до СРСР, прихильники відновлення незалежності литовської держави продовжили збройну боротьбу, що до середини 50-х років була подавлена. Новий етап національно-визвольного руху в Литві починається наприкінці 80-х рр. У жовтні 1988 відбувся Установчий з'їзд Литовського руху за перебудову ("Саюдис"). З лютого 1989 "Саюдис" узяв курс на досягнення Литвою державної незалежності. Активізувалася також діяльність Ліги Волі Литви - антикомуністичної організації, що виникла ще в 1978. Комуністична Партія Литви, очолювана А.Бразаускасом, вийшла зі складу КПРС. У березні 1990 перемогу на виборах у Верховну Раду отримали прихильники незалежності. Головою ВР став лідер "Саюдиса" В.Ландсбергіс. 11 березня був прийнятий Акт про відновлення незалежності Литовської держави - Литовської Республіки. Початок дипломатичного визнання Литви відбувся в серпні 1991 року. 25 жовтня 1992 року була прийнята Конституція Литовської Республіки. У 1993 році відбулися перші демократичні вибори президента. Першим президентом Литви був обраний Альгирдас Бразаускас. На виборах 1998 переміг громадянин США литовського походження Валдас Адамкус. 1 травня 2004 року Литва стала членом Євросоюзу. День незалежності - 16 лютого. Культура Література і мистецтво. Найдавніші пам'ятки литовської культури (14-15 ст.) написані старослов'янською, латинською і польською мовами. Перші книги литовською мовою були надруковані в 16 ст. Безперечною класикою литовської літератури є поема „Пори року” лютеранського священика пастора Кристийонаса Донелайтиса (1714-1780). Інша класична поема „Аникщяйський гай” написана в 1858-1859 Антанасом Баранаускасом (1835-1902). Видатними діячами нової литовської літератури є поет Юозас Мачюлис (1862-1932), більше відомий під псевдонімом Майроніс, і письменник Вінцас Миколайтис-Путинас (1893-1967). Великим післявоєнним письменником є поет і драматург Юстинас Марцинкявічюс (р. 1930). Литовський театр у другій половині 20 ст. досяг високого рівня, особливо Вільнюський театр юного глядача і Паневежський драматичний театр. У літні місяці періодично організовують фестивалі масової пісні і танцю. Вільнюський університет, заснований у 1579, - найдавніший вищий навчальний заклад країни. У 1992 у ньому навчалося близько 15 тис. студентів. Інші провідні вузи - Литовська сільськогосподарська академія (6,3 тис. студентів); Вільнюський державний педагогічний університет (7 тис. студентів); Каунаський політехнічний інститут (10 тис. студентів). У 1994 вільнюське Старе місто було включене у Список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. У місті організують міжнародні фестивалі "Звучать, звучать канклес", "Образотворчий пленер" та ін. Далеко за межами Литви відомий Камерний оркестр С.Сондецкіса, Камерний хор Вільнюса "Яуна Музика".
ЛИТОВЦІ В УКРАЇНІ
ПОСОЛЬСТВО ЛИТОВСЬКОЇ РЕСПУБЛIКИ Спілка литовців України
УКРАЇНО-ЛИТОВСЬКЕ СПІВЖИТТЯ Українська і білоруська мови того періоду мали де-факто офіційний статус у Литві. Власна литовська писемність виникла лише в ХУІст. З часів білорусько-українського культурного домінування у великому князівстві Литовському зберігся значний державний архів документів, написаних мовами цих двох слов'янських народів. Литовське князівство успадкувало чимало елементів культури і державності стародавнього Києва, що дало підстави російському історикові Георгію Вернадському стверджувати, що рецепцію давньокиївської культурної і правничої спадщини радше варто шукати в Литовській Русі, ніж у Московській.
ПАМ'ЯТКИ Укаїнсько-литовський замок у Луцьку – замок Любарта.
СЬОГОДЕННЯ За даними перепису 2001 року, в Україні визнали себе литовцями 7207 осіб. З них назвали своєю рідною мовою литовську – 1932 особи, українську – 1029 осіб, російську – 4182 особи. Компактних поселень литовців на українській території немає. МОЖЛИВОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ОСВІТИ Литовська недільна школа існує в Києві з 1990-го року. Вона була створена в тому ж році, як і сама громада. Тоді вона проіснувала пару років, трималася на самому ентузіазмі викладачів і тих, хто створювали громаду, але не маючи належної підтримки, згасла. Друге народження недільної школи пов'язане в першу чергу з створенням дипломатичної місії Литовської республіки в Україні, а по-друге, тим, що в самій Литві проблеми освіті литовців закордоном почали виділяти більше уваги. |
|||||
 |
 |