ВОЛЗЬКІ ТАТАРИ

МОВА

Як старописьменний народ, який користувався декількома алфавітами (давня писемність - тюркська руника, з 10 століття до 1927 р. арабська, з 1928 по 1939 - латинська графіка, потім - алфавіт на кириличній основі), татари володіють багатою письмовою спадщиною. Народно-розмовна татарська мова, складається з трьох діалектів (західного - мишарського, середнього - казансько-татарського і східного - сибирсько-татарського), але в лінгвістиці в цілому її розглядають як одну - татарський мовний комплекс (мова). Наявність татарських слів у російській мові переважно в області торгівлі і домашнього побуту: бакалія (молочна торгівля), магарич (частування), балаган, караван, гріш, базар та ін.

ДАВНЯ ІСТОРІЯ

Заселення території сучасної Республіки Татарстан почалося ще в епоху палеоліту (близько 100 тис. років тому).

ЕТНОКУЛЬТУРА

Одяг

Нижнім одягом як у чоловіків, так і в жінок служили широка і довга сорочка туникоподібного покрою (кулмек) і широкі, теж вільного покрою, штани - так звані "штани із широким кроком". Жіночу сорочку додатково прикрашали воланами і дрібними оборками: нагрудну частину дугоподібно оформляли аплікацією, рюшами, або спеціальною нагрудною прикрасою - ізу.

Верхній одяг татар був розстібний із суцільною приталеною спинкою. Поверх сорочки вдягали безрукавний (або з коротким рукавом) камзол. Жіночі камзоли шили з кольорового, частіше однотонного оксамиту і прикрашали по бортах і низу позументною стрічкою, хутром. Жіночі головні убори - вишита (перлами, дрібною позолоченою монетою та ін.) шапочка - калфак - була поширена у всіх груп татар, крім кряшен. Шапочка-кашпау, обшита срібними монетами, існувала в лямбирських мишарів, вишиті тамбуром покривала - ирпек - у казанських татар, рушникоподібні тастари - у мишарів, касимовських татар, самобутні покривала - тугерек яулик - характерні для кряшен. Жінки і дівчата заплітали волосся у дві коси, гладко, на прямий проділ, тільки кряшенки забирали їх короною навколо голови.

З жіночих прикрас у казанських татар найбільш розповсюдженими були великі мигдалеподібні сережки - алка, підвіски до кіс - чулпи, нагрудні прикраси - коміркова застібка з підвісками, перев'яз, ефектні широкі браслети та ін. При виготовленні прикрас татарські ювеліри застосовували скань (плоску і "татарську" горбкувату), зерніння, карбування, лиття, гравірування, чорніння, інкрустацію дорогоцінними каменями і самоцвітами. У сільській місцевості, особливо в мишарів і кряшен при виготовленні прикрас широко використовували срібні монети.

Чоловіки поверх камзола вдягали довгий просторий халат (жилен) з невеликим шалевим коміром з фабричної однотонної чи смугастої (частіше важкої напівшовкової тканини і підперізували поясом. У холодний час року чоловіки і жінки вдягали бишмети, чикмени, криті або дублені шуби. Головний убір чоловіків - чотириклинна, напівсферичної форми тюбетейка (тюбетей) або у вигляді усіченого конуса (келепуш). Святкову оксамитну тюбетейку вишивали. Поверх тюбетейки (а жінки поверх покривала) у холодний час надягали напівсферичну шапку (бурек), а влітку повстяний, з опущеними полями, капелюх.

Традиційним взуттям були шкіряні ічиги і башмаки з м'якою і твердою підошвою, нерідко зшиті з кольорової шкіри. Святкові жіночі ічиги і черевички, як правило, були оригінально орнаментовані в стилі багатобарвної шкіряної мозаїки (так звані "казанські чобітки"). Робоче взуття складали постоли татарського зразка (татар чабатаси) із прямоплетеною голівкою і низькими бортиками. Їх одягали з білими сукняними панчохами (Тула оек).

Храмова архітектура

За багатовікову історію ісламської культури в Середньому Поволжі, на території Татарстану мусульманська культова архітектура знала періоди розквіту і забуття.

Мечеть повинна привертати увагу не тільки своїм виглядом, зовнішніми формами, але і своїми високоерудованими імамами, своїми медресе, що несуть світло віри. Сьогодні мечеті особливо важливі як центри, що духовно об'єднують свої мусульманські приходи, що дають молоді високоморальне виховання. Пророк Мухаммед сказав: "З якою метою мечеті побудовані, з такою метою і діють".

Казанські мечеті - мусульманські культові споруди. Виникли із заснуванням міста. У фортеці були кам'яні мечеті Нур-Алі, Ханська, Кул Шарифа. Було багато дерев'яних мечетей. У середині 16 - першій половині 18 століття вони були зруйновані. Аж до кінця XVІІІ сторіччя іслам піддавали гонінням, що призвело до повного зникнення ісламської архітектури в регіоні.

З кінця 1860-х років почалося будівництво нових кам'яних мечетей з мінаретом на даху: Марджани, Апанаївська мечеті. У 1 половині 19 століття побудовані Галіївська, "Іске-Таш", Перша Порохова, Блакитна мечеті - з наземним мінаретом і входом у мечеть через його нижній ярус: Сінна, Султановська, Бурнаєвська, Казаковська, а також різновид цього типу - з мінаретом при вході - Азимовська мечеть. На початку 20 ст. побудовані мечеті Рожева, Тисячоріччя ісламу та ін. У 1930-і усі К.м., крім мечеті Марджани були закриті, у багатьох знесені мінарети. З 1990х рр. більшість мечетей повернуто громадам, відреставровано.

Кам'яні мечеті в Казані, побудовані російськими архітекторами, належать не до татарського, а до російського зодчества.

З кінця 1980-х почалося будівництво нових мечетей. Архітектори намагаються створити новий образ татарської мечеті, що відбиває мотив східно-мусульманської, булгарскої архітектури. Це мечеті "Хузайфа Ібн аль-Ямани", "Рамазан", "Казан Нури", "Медина" та ін. У функціональній організації мечетей прослідковуються новаторські тенденції, головною з яких була поява жіночого молитовного залу. Функції мечетей розширюються. До складу приміщень мечетей включають санвузли, кімнати для обмивань, кімнати відпочинку, бібліотеку, кімнати для занять з молитовним залом для учнів.

Житло

Переважно дерев'яне. Зрубна і каркасна конструкції будівель відомі з булгарських часів. У татарських селищах будували "П"-подібні садиби декількох різновидів: з відкритим двором або двором, який закривають на зиму дахом, хазяйськими будівлями, які "гуртом" чи окремо стоять по периметру двору, з одним чи двома (господарським і парадним )дворами і т. ін. Характерним для більшості типів татарських будинків було поєднання двох опалювальних половин (чоловічої і жіночої), з великими сіньми, що часто містили комори і робочі приміщення.

Ворота є гордістю татарина, їх фарбують навіть у тих випадках, коли паркан і хата не пофарбовані. Кожна стулка воріт прикрашена посередині величезною розеткою, іноді виконаною у вигляді ажурного різьблення. Звичайна гама кольорів: зелений, блакитний, жовтий, білий. Червоний татари не люблять і застосовують його порівняно рідко.

Справжнім архітектурним музеєм є селища казанських татар районів Заказання. Тут збереглися стародавні будівлі, 2- і 3-поверхові байські будинки, прикрашені різьбленим і накладним орнаментом, легкими верандами, галереями. В оформленні окремих архітектурних елементів зрубного житла казанських татар мистецьки поєднували давню техніку тригранно-виїмчастого різьблення. Мотиви різьблених візерунків були різноманітні, складалися з набору рослинних і геометричних фігур у вигляді розеток, пальметок, ромбів, крученого джгута, сонячного сяйва. Зустрічалися і мотиви, складені зі стилізованого зображення птахів, голів тварин.

Найпростіший зовнішній вигляд мали хати татар степових і, почасти, південних місцевостей лісостепової зони: обмазані стіни покривали побілкою і на чистій поверхні стін виділяли невеликі прорізи вікон без лиштв, більшою частиною оздоблені ставнями.

Інтер'єр житла.

Довгі нари були універсальними меблями: на них відпочивали, їли, працювали. Застосовували складені з тичин і закріплені над дверима або уздовж стін полиці, на яких зберігали постіль. Для сну використовували дерев'яні ліжка, які стояли в кутку біля входу. Спальні місця огороджували завіскою (чаршау), пологом (чабилдик). Уздовж сволока, по верхньому периметру стін навішували підзори (кашага). Убрання хати доповнювали навішеним на перегородку або полиці святковим одягом, настеленими на нари і на підлоги повстяними і безворсовими килимами, доріжками. Стіни, простінки, кути прикрашали тканими і вишитими рушниками, серветками, молитовниками.

КУХНЯ

Татар ашлари

Основу харчування складала м'ясо-молочна і рослинна їжа, супи, заправлені шматочками тіста, а також млинці-коймак. Стародавня національна страва - балеш з різноманітною начинкою, частіше з м'яса, нарізаного шматочками і змішаного з пшоном, рисом або картоплею. Використовували багато м'яса: баранина, конина, телятина, птиця. З конини (улюблене м'ясо багатьох груп) готували в'ялену ковбасу. Ласощами вважали в'яленого гусака (його приносили у вигляді подарунка під час таких свят, як джиен та ін.). Молочні продукти дуже різноманітні: катик (особливий вид кислого молока), сметана, різновиди сиру - сезма, еремчек, корт і т.ін. Здоба з прісного тіста широко представлена у вигляді бавирсака, кіш тілі, чек-чек - весільна страва. У сибірських і астраханських татар є свої особливості в харчуванні, наприклад, там більше їдять риби. Але і там готують загальнонаціональні страви.

Збереглися деякі ритуальні страви -елбе (смажене солодке борошно), бал-травень - мед, змішаний з олією (весільна страва) та ін. У сучасному харчуванні часто готують традиційні страви: белеш, токмач, очпочмак, чек-чек та ін.

Основний напій татар - чай. Вживаєть також айран - суміш катика з водою (літній напій). Під час весілля подають ширбет - напій із фруктів і розчиненого у воді меду. Але все ж таки не старіє народний звичай - чаювання. Ритуал чаювання - "чей ечу" - настільки ввійшов у татарський побут, що без нього неможливе жодне свято: весілля, сватання, сабантуй, народження дитини... Пили чай завжди гарячим, і якщо гість заговорювався, йому подавали нову чашку зі свіжозавареним чаєм. Чайник із заваркою увесь час був над самоваром, його ставили прямо на трубу, але трошки навскіс, щоб не заглушити самовар. У народі маленькі закруглені донизу чашечки, розписані яскравими фарбами, із блюдцями називають татарськими. Предметом сервіровки столу до чаю є молочар і добре вичищений самовар. І зараз майже в усіх татарських родинах є самовар, щоправда, частіше ? електричний, а справжні одно- або двовідерні самовари стають рідкістю.

Плов з баранини

600 г баранини, 200 г рису, 90 г масла пряженого, 75 г ріпчастої цибулі, 100 г моркви, 45 г родзинок, перець, сіль за смаком.

М'ясо нарізати кубиками по 40 г, обсмажити на сковороді в олії до утворення скоринки. Нарізані соломкою моркву і півкільцями цибулю пасерувати. Овочі і м'ясо перекласти в каструлю, додати перець, сіль, бульйон і дати закипіти. У бульйон з м'ясом покласти перебраний і промитий рис, закрити каструлю і варити плов на повільному вогні до готовності.

Якщо бульйон википить, а рис не довариться, потрібно ложкою або качалкою проткнути плов у 2 - 3 місцях до дна каструлі і, уливши гарячої води або бульйону, продовжувати варіння на повільному вогні.

Перед закінченням варіння в плов можна покласти розпарені в окропі родзинки, курагу, урюк або чорнослив без кісточок. Готовий плов, не розмішуючи, викласти на велике блюдо.

Чек-чек до чаю

Яйця (4шт.), молоко ? 65-70 г, сіль ? 20 г і 10 г цукру змішати до утворення однорідної маси, усипати борошно (400 г) і замісити м'яке тісто.

Розділити тісто на дрібні шматочки і розкотити жгутиками товщиною 1 см. Нарізати жгутики на кульки величиною з кедровий горішок, опустити в казан з киплячим пряженим маслом (210 г) і, перемішуючи, жарити. Готові кульки приймають золотавий відтінок. В окремому посуді скип'ятити мед (370 г) з цукром (90 г.). Для перевірки готовності меду на сірник беруть краплю скипілої маси і зливають цівочкою; якщо вона при остиганні стає ламкою, кип'ятіння припиняють. Підсмажені кульки покласти в широкий посуд, полити готовим медом і добре перемішати. Готовий чек-чек (його повинно вийти 1 кг) перекласти на тацю, змоченими в холодній воді руками надати бажаної форми, прикрасити монпансьє, дрібними різнобарвними драже і подати до столу.

Ашларигиз темле булсин!

(Смачного!)

НАРОДНЕ МИСТЕЦТВО

Вишивка, мозаїка на шкірі, ювелірна справа, різьблення по дереву. Далеко за межами Волзької Булгарії рознеслася слава про знамениті візерункові чобітки - ічеги (аль-булгари), виконаних складною технікою "шкіряної мозаїки". Славилися своїм ремеслом ювеліри Казанського ханства, чиї вироби викликали захоплення російських літописців. У колекції Казанського музею представлені оригінальні національні прикраси, виконані в найтоншій ювелірній техніці "горбкуватої" скані. Викликають подив фахівців такий вид декоративного мистецтва як "Шамаїли", який існував тільки в мусульман Волзького регіону. Це своєрідні настінні пано з коранічними текстами, намальовані на мерехтливому склі з золотим або срібним тлом і поєднаними елементами арабської каліграфії з поліхромним орнаментальним зображенням. Не менш цікаві й інші види декоративно-прикладного мистецтва: червоно-біле візерункове ткацтво, домоткані строкаті килимові вироби, гаптарська і тамбурна вишивка.

Виробництво візерункових повстяних килимів. Килими (києз) (до 2-х метрів у довжину, до 1,5 метрів у ширину) настилали на нари (сяке) і на підлогу. Матеріалом для них слугувала овеча вовна білого, сірого, рідко чорного кольору. Техніка аплікації візерунків була різна. В одних випадках повстяні візерунки нашивали кольоровими нитками на повстяне тло, в інших ? кольорову вовну вводили в процесі валяння повсті. У цьому випадку вовняні візерунки накладали в заздалегідь намічені місця. Краї килимів зазвичай обшивали тканиною різних кольорів. Мотиви в прикрасах ? рослинні. У вигляді великих квітів, з'єднаних пагонами з завитками. Квіти йшли по краю бордюру, їх виконували з червоної, синьої, коричневої повсті на білому чи сірому тлі. У 19 столітті вийшли з ужитку.

Ювелірні вироби . Продукція татарських ювелірів була дуже різноманітна і пов'язана в основному з різними прикрасами жіночого одягу. Виробництво їх носило ремісничий характер і належало до чоловічої праці. З ювелірних виробів широкого поширення набули: накосники (чулпи, чеч тенкесе); коміркові підвіски (яка чалбири); перев'яз (хасите); сережки (алка). У своїй основі прикраси складалися з різноманітних блях, монет і жетонів. Випускали багато різних браслетів ? суцільних, складених, у вигляді ланцюжків. А також поясні застібки для камзолів, кільця, персні, мініатюрні футляри для Коранів, брелоки, медальйони, бляхи та ін. Матеріал ? метал, дорогоцінний і напівкоштовний, камені, кольорове скло. Метал ? золото і срібло різної проби. Часто застосовували золочення срібла. Крім самоцвітів уральського і кавказького походжень широко використовували кольорове або звичайне грановане скло, підробляючи його під дорогоцінні камені. Різні прийоми і засоби орнаментації ювелірних виробів: художнє лиття (яку), карбування (тойма), зерніння (арпа), чорніння (караїту), гравірування, скань (херем), штампування (басма).

Вишивка - одне з масових і традиційних видів татарської народної творчості. Вишивати вміли молоді і старі жінки всіх соціальних прошарків міста і села. Уся енергія і творча фантазія татарської жінки, змушеної в минулому вести самітницьке життя, виявлялася у вишивках, візерунковому ткацтві. Вишивка мала виключно домашнє значення, хоча деякі її види переросли в народний промисел. З предметів побуту й оздоблення будинку вишивкою прикрашали кінці рушників, підзори простирадл і різних завісок, молитовні коврики (намазлики), головні хустки, скатертини, наволочки, покривала для посуду. Багато вишитих виробів були тісно пов'язані з побутовими обрядами. Так, декоративні рушники, серветки, скатертини, головні і носові хустки, фартухи складали придане нареченої і свідчили про її майстерність. Вишиті вироби, особливо рушники, були також подарунками для переможців на сабантуях. Застосовували гаптарську вишивку, розшивку бісером, підробленими перлами, торочками, блискітками, китицями.

НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР

Мусульманські свята, через специфіку ісламського календаря не мали постійної дати (за місячним календарем дата проведення щорічно переміщується на 11 - 12 днів уперед). Найбільш значними з них, як і в усьому мусульманському світі, були свята, присвячені жертвопринесенню - корбан гаете, закінченню 30-денного посту - Ураза гаете, дню народження пророка Мухаммеда ? Меулюд. Їхня обрядовість була канонізована ісламом і полягала в колективному ранковому богослужінні в мечеті за участю чоловічого населення. У будинках влаштовували сімейні свята в колі родичів.

Народні ж свята, як доісламські, так і більш пізнього походження, розвиваючись, продовжували проводити незалежно від ісламу, що з'явився на території Середнього Поволжя в Х столітті.

Серед мусульманських свят найбільш значимим для татар є Курбан-байрам, Ураза-байрам і день народження пророка Мухаммада ? Маулид. У ці дні святкування полягає в колективному ранковому богослужінні в мечеті за участю чоловіків і сімейному святі вдома.

Весняно-літні звичаї і свята

Науруз - буквально означає "новий день", тобто перший день нового року, день весняного рівнодення, 21 березня. У минулому - свято Нового року. В даний час відзначають як свято проводів зими і зустрічі весни.

Боз озату -"Проводи льоду" (Льодохід). Святкування початку криголаму.

Карга туї - буквально "грачине весілля". Спочатку було святом приходу весни. Сьогодні - дитяче свято.

Сабантуй - національне свято з нагоди закінчення весняно-польових робіт.

Шийлик -народний обряд перед початком весняного циклу робіт.

Янгир боткаси (дощова каша) - звичаї й обряди, пов'язані з побажанням дощу.

Жилек бейреме - Свято ягід.

Жуа бейреме - Свято лісової цибулі.

Каен бейреме - Свято берези.

Чечек бейреме - Свято квітів.

Осінньо-зимові звичаї і свята

Униш бейреме - Свято врожаю.

Каз омесе - Гусяча допомога. Свято на честь спільної обробки гусаків дівчатами і жінками.

Тула омесе - Допомога у виготовленні сукна.

Ой юу - Допомога в прибиранні будинку.

Бура омесе - Допомога при підйомі зрубу.

Аулак ой (затишний будинок) - будинок, де в зимові вечори збиралася молодь на посиденьки або влаштовувала вечірки під час відсутності старших.

Нардуган - ігри дівчат, супроводжувані різними гаданнями, які проводили в новорічні дні.

Сабантуй

Казанські татари навесні до сівби святкували сабантуй. Сабантуй не мав точної календарної дати. Усе залежало від погодних умов року, інтенсивності танення снігу і відповідно - ступеня готовності ґрунту до сівби ярових культур.

Села одного округу святкували його у певній послідовності. Кульмінацією свята були мейдан - змагання з бігу, стрибків, національної боротьби і кінних стрибків, перед якими проводять подвірний збір подарунків для нагородження переможців.

Підготовча частина свята складалася з деяких обрядів і дитячих і юнацьких забав. Зокрема, проводили колективне частування кашею, приготовленою з зібраних продуктів. Її готували у великому казані на лугах або на пагорку. У частуванні й у іграх, які там проводили, брали участь усі сільські дітлахи.

Обов'язковим елементом сабантую був збір дітьми фарбованих яєць, які готувала кожна господарка. Проводили його до збору подарунків, рано вранці. Сам збір тривав години дві-три. У свято діти висипали на вулицю, і там починалися різні ігри з зібраними яйцями.

Ігри сучасного сабантую традиційні: лазання на стовп, біг у мішках, перетягування каната, піднімання ваг, біг з повними цебрами води на коромислі, бої на колоді із солом'яними мішками, біг з ложкою в роті, биття горщиків із закритими очима і різноманітні конкурси (наприклад ? "Красуня сабантую").

І, як правило, жоден сабантуй не обходиться без скачок. Кілька годин триває народна гулянка і завершується вона незабутнім ритуалом: колом пошани по майдану батиря з бараном на плечах, у супроводі дівчат.

ТРАДИЦІЙНА МУЗИКА І СПІВ

У татарській усній народній творчості представлений епос (у сибірських татар), казки, легенди, баіт, пісні, загадки, прислів'я і приказки. Зберігся епос про Ідегея, наявний у багатьох тюркських народів. Розповсюдженим жанром були баіт ? твори епічного або ліро-епічного характеру, що оповідають про історичні події, у тому числі і з життя окремих людей, історичні пісні.

Широко були поширені пісні - чотиривірші ліричного і соціального змісту.

Найбільш розповсюджені музичні інструменти: гармонь-тальянка , курай (різновид флейти), кубиз - губний варган (можливо, прийшов від угрів), скрипка , у хрещених татар – кряшен (гуслі).

Татарська музика побудована на пентатоніці, близька до музики давніх тюркських народів.

Татарський фольклор.

1.Обрядові пісні (календарно-землеробські і сімейно побутові: весільні, дитячий фольклор, похоронний обряд).

2.Трудові пісні.

3.Ігрові і танцювальні пісні.

4.Епос (дастани, баіты, історичні пісні).

5. Духовна музика (мунуджати).

6.Ліричні пісні селянської і міської традицій (потяжні пісні, "сільські наспіви", швидкі, помірні і протяжливі пісні, пісні шакирдів (студентські пісні)).

7.Пісні інших жанрів: такмак - жартівні пісні, дружні і гостьові пісні (необрядові, застільні), пісні соціального протесту (бідняцькі, сирітські, рекрутські, солдатські).

8.Інструментальна музика. Супроводжувала урочистості, свята в житті народу. Уживані інструменти під час весільного церемоніалу - кобас (попередник татарської скрипки), дві дерев'яні дудки, домра і бубни. У наш час зазначені вище інструменти замінили гармонню, яка і супроводжує спів, і може ввійти до складу ансамблю з додаванням скрипки і бубна.

Народні ігри

У татар, крім традиційних дитячих забав - ігор у "хованки", "ловилки", "сніжки" і т.п. існують ігри, здавна пов'язані з народними святами, обрядами, що поєднують у собі спортивні змагання і театралізоване дійство. У програму свята Сабантуй, наприклад, входять боротьба (куряш), стрибки на конях; окремі змагання - біг у мішках, з коромислом, бої на колоді - мають яскраво виражений розважальний характер. Ігрові моменти займають певне місце у весільному ритуалі (обряди зустрічі, сватання нареченого і т.і.), традиційних розвагах молоді (кичке уен, карши уен).

НАРОДНЕ ВЕСІЛЛЯ

Одним з основних у татар вважають весільний обряд. До революції шлюби відбувалися в основному після сватання, хоча бували шлюби убігом і існували викрадення дівчат. Родина була заснована на патріархальних принципах, жінки уникали чоловіків, існували деякі елементи жіночого самітництва.

У весільних обрядах, незважаючи на локальні розходження, були загальні моменти, що складають особливості татарського весілля. У передвесільний період, під час сватання, змови, заручин сторони домовлялися про кількість і якість дарунків, якими сторона нареченого повинна була обдарити сторону нареченої, тобто про калим. Кількість приданого нареченої особливо не обговорювали. Основні весільні обряди, у тому числі релігійний обряд одруження, супроводжуваний особливим застіллям, але без участі молодих, проводили в будинку нареченої. Молода залишалася тут до сплати калиму (у вигляді грошей і одягу для дівчини, продуктів для проведення весілля), розмір якого не був дуже великим. У цей час молодий відвідував свою дружину раз у тиждень по четвергах. Переїзд молодої в будинок чоловіка часом затягувався до народження дитини й обставлявся безліччю обрядів. Специфічною особливістю весільних застіль казанських татар було їх роздільне проведення для чоловіків і жінок (іноді в різних приміщеннях). У багатьох районах весілля проходило або взагалі без уживання спиртних напоїв, або вживання їх було незначним.

У сучасних умовах калим зник, весільна обрядовість сильно змінилася. Але останнім часом усе частіше весілля проводять з дотриманням традицій і релігійних обрядів.

ТАТАРСТАН

Державна мова – основні на сьогодні російська і татарська.

Столиця – Казань.

Державний устрій

Суверенна Республіка Татарстан входить до складу Російської Федерації.

Населення

У Татарстані проживає близько 3,8 млн. чоловік - представники більш ніж 70 національностей. Основне населення - татари (1642 тис.) і росіяни (1516 тис.), живуть також чуваші, мордва, українці й ін.

Віровизнання – іслам і православ'я.

ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ

Перша феодальна держава ? Волзька Булгарія ? виникла наприкінці ІX - початку X століття н.е. і тривалий час була єдиною розвинутою державою на крайньому сході Європи. Основне населення його складали булгари - вихідці з Приазов'я, які підкорили собі місцеві фінно-угорські і тюркомовні племена. Найбільші міста ? Болгар і Биляр - за площею і населенням перевищували Лондон, Париж, Київ, Новгород, Володимир того часу.

Волзька Булгарія торгувала із Середньою Азією, Китаєм, Візантією, Руссю хутром, лісом, шкірою, взуттям, зброєю й іншими ремісничими виробами. Столицю Волзької Булгарії місто Булгар у Х-ХІ століттях забудовували кам'яними і цегельними будинками; у місті був водопровід.

До наших днів збереглися руїни "Чорної палати", Малого мінарету, Північного мавзолею, Ханської усипальниці, Соборної мечеті. З початку X століття в булгарських селищах вже були школи. Булгарські мечеті і медресе (мусульманські релігійні школи) поширювали освіту і культуру на всі сусідні регіони

Булгари були язичниками. У 922 році в Булгарію приїжджає посольство з Багдада і з'їзд усіх булгарських племен приймає державну релігію ? іслам. З прийняттям ісламу давню тюркську писемність замінили арабською (у 1928 році, уже після утворення ТАССР, арабську графіку заміняють латиницею, а в 1938 р. вводять татарський алфавіт, складений на основі кирилиці).

У булгар були свої вчені і поети. У першій половині XІІ ст. жив Якуб ібн-Ногман, який склав "Історію Булгарії". Учений Бурхан ібн-Булгарі написав книги з риторики і про ліки. Поема Кул Галі "Сказання про Юсуфа" (XІІІ ст.) була відома далеко за межами Булгарії і вплинула на весь подальший розвиток літератури булгарського і татарського народів.

Характерними елементами булгарської побутової культури були ювелірні вироби з золота, срібла, бронзи, міді; гончарний посуд з різьбленим орнаментом; металеві ажурні прикраси; бронзові замки у виді тварин; вироби зі шкіри; одяг, розшитий бісером і сріблом.

Казанське ханство

У XІІІ столітті на Волзьку Булгарію напали монголи Бату-хана. У 1236 році Монгольські загарбники скорили булгарські землі, зруйнували і спалили міста булгар ? Биляр, Сувар і багато інших. Булгарська держава стала однією з перших, хто прийняв на себе атаку монгольських військ. У ХІІІ-ХІ V ст. територія Волзько-камської Булгарії стала частиною могутньої Золотої Орди. Золота Орда того часу - найбільша середньовічна держава Євразії, центр світової політики мусульманського світу, вогнище багатої цивілізації, представленої класичним симбіозом колишньої кочової і нової міської культур. Тут були створені справжні шедеври середньовічної татарської культури. Після розпаду Золотої Орди в 30-40 роках XV століття на її великій території створюються окремі татарські держави. Серед них і Казанське ханство (1445 р.) розташоване в північних межах Волзької Булгарії від ріки Сура на заході і до ріки Білої на сході. Фортеця Казань - центр Казанського князівства (XІ ст.) закладена на залісеному яркуватому пагорбі булгарами, до І половини XІ ст. Місто розвивалося як форпост на північних кордонах Булгарії. Казань стає столицею Казанського ханства. XV століття і перша половина XVІ століття - період розквіту Казанського ханства і його столиці.

Основне населення Казанського ханства складали нащадки булгар і сторонні кипчако-татари. Культура, релігія, писемність були сприйняті ними від Волзької Булгарії і Золотої Орди. У період існування Казанського й інших Татарських ханств (Кримського, Касимовського, Сибірського, Астраханського) закінчилося формування татарської народності.

Вежа Сююмбеки, згідно з однією з татарських легенд, була побудована царицею Сююмбеки над могилою її чоловіка, Казанського хана Сафа-Гирея. Сьогодні це - одна з "падаючих" веж (має нахил 194 см).

У результаті військових зіткнень, пожеж, перебудов з архітектурних споруджень епохи Казанського ханства до наших днів збереглися лише вежа Сююмбеки (Ханська мечеть) і Нуралієва мечеть на території Кремля.

Приєднання Казанського ханства до Росії

Свіяжська фортеця стала першокласним фортифікаційним спорудженням свого часу. Будівництво Свіяжська - давньої фортеці, зведеної в 1551 році царем Іваном Грозним для облоги Казані - унікальний випадок в історії російського містобудування. Попередньо зрубаний за тисячу кілометрів звідси, у лісах центральної Русі, він був розібраний, доставлений на плотах по Волзі до устя ріки Свіяги (у 25 км від Казані) і заново зібраний тут усього за 4 тижні.

У 1552 році після двомісячної облоги 150-тисячне військо Івана ІV (Грозного) скорило Казань і землі ханства були приєднані до Росії. З другої половини XVІ століття і майже до кінця XVІІ століття Свіяжськ - адміністративний, торговий і християнський центр росіян на сході держави. Татарське населення виселили за межі міського посаду; розпочалась його насильницька християнізація. До кінця XVІ століття основним місцем проживання татар стає Татарська слобода.

У 1556 р. під керівництвом росіянина "церковного і міського майстра" Постніка Яковлєва були побудовані білокамінні частини нового Казанського Кремля зі Спаською вежею, Тайницькою вежею і Благовіщенським собором, дерев'яні стіни Кремля замінили на цегельні в XVІІ столітті.

Після приєднання до Російської держави в Казані почали будувати православні храми. Замість колишньої Соборної мечеті в Кремлі в 1556-1562 роках була споруджена соборна церква Благовіщення.

У 1593 р. вийшов указ царя Федора Іоанновича "...зруйнувати всі мечеті на казанській землі". Народ, позбавлений можливості розвивати велике мистецтво, виявив творчу фантазію в створенні ювелірних виробів, архітектурно-художньому куванню металу, у прикрашанні предметів домашнього побуту.

Радянська влада була встановлена в листопаді 1917 року.

Значним кроком у відновленні державної незалежності Татарського народу стало проголошення автономії регіону 27 травня 1920 року. Кінець цього сторіччя відкрив нові можливості для відновлення державної незалежності Татарстану.

ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

30 серпня - День утворення Республіки Татарстан. 30 серпня 1990 року була прийнята і підписана Декларація про державний суверенітет республіки, проведений у березні 1992 року референдум і прийнята 6 листопада 1992 року Конституція Республіки Татарстан установили, відповідно до народного волевиявлення, новий державний статус республіки. 12 червня 1991 року в результаті вільних виборів, був обраний перший Президент Республіки Татарстан - Ментимер Шаймієв.

6 листопада - День Конституції Республіки Татарстан

ОСВІТА

За останні роки в РТ із метою задоволення інтересу до Ісламу, потреб у професійних кадрах для роботи в приходах у якості імамів-хатибів і мугаллімами в мусульманських навчальних закладах створена система професійних мусульманських навчальних закладів.

В даний час функціонують:

•  Російський Ісламський Університет (РІУ),

•  Вище мусульманське медресе "Мухаммадія",

•  Вище мусульманське медресе ім.1000-річчя прийняття Ісламу.

Є середні мусульманські медресе в м. Н.Челни, Альметьєвську, Нижньокамську, Буїнську і Нурлат. У перерахованих вище навчальних закладах навчаються більш 1000 шакирдів, крім того при мечетях працюють початкові медресе. ДУМ РТ складені типові навчальні плани для всіх рівнів навчальних закладів.

КУЛЬТУРА

Республіка Татарстан володіє багатою історико-культурною спадщиною. Поєднання принаймні трьох типів культурних взаємовпливів (тюркського, слов'яно-російського і фінно-угорського), і двох релігій (ісламу і християнства) визначає унікальність цієї місць, своєрідність культурних і історичних цінностей. Колекція татарського образотворчого і декоративного мистецтва в зібранні Державного музею образотворчих мистецтв Республіки Татарстан - одна з унікальних у Російській Федерації. Вона представляє мистецтво татарського народу починаючи з періоду Волзької Булгарії (10-13 ст.) і закінчується ретроспективою сучасного мистецтва 20 століття.

ВОЛЗЬКІ ТАТАРИ В УКРАЇНІ

ІСТОРІЯ РОЗСЕЛЕННЯ

Волзькі татари (ВТ) - це один з найбільших і найвідоміших тюркомовних етносів. Найбільша діаспора ВТ за межами Росії проживає нині в Україні. За даними перепису 1989 р. усього ВТ в Україні нараховували 86,875 чоловік. Місцями компактного поселення ВТ стали Донецьк, Макіївка, Луганськ, Антрацит, Запорожжя, Харків, Крим, Миколаїв і Київ.

СЬОГОДЕННЯ

У багатьох містах були створені і тепер успішно працюють національно-культурні товариства, у кожному з яких створені свої колективи художньої самодіяльності і недільні школи для охочих вивчати рідну мову.

Для зміцнення зв'язків між регіональними організаціями у 1998р. був створений Всеукраїнський татарський культурний центр "Туган тіл". Значну увага в роботі Центру приділяють просвітницькій роботі, відновленню національно-культурного життя татарської діаспори в Україні. З 1991р. у Києві успішно працює Народний фольклорний вокальний ансамбль "Шатлик", все більшу популярність одтримують вокальний ансамбль "Асил'яр" і Зразковий дитячий ансамбль "Лейсен".

У 2000 і 2001 р. на студії були створені і записані перші в Україні збірники народних, сучасних і авторських пісень татарською мовою у виконанні цих колективів і солістів на аудіо-касетах і компакт- дисках.

Організовують програми для літніх людей і дітей, надають гуманітарну допомогу, проводять заходи щодо оздоровлення і відпочинку дітей. Центр випускає журнал татарської діаспори в Україні "Дуслик" (Дружба) російською мовою. Підтримує дружні зв'язки з Татарстаном. Центр входить до складу Всесвітнього Конгресу татар (Казань).

Національна культура татар в Україні тісно пов'язана з ісламом. Сучасні татари в Україні сповідують Іслам суннітського напрямку ханифітського мазхаба.

У Києві свято Сабантуй відзначають з 1997р., проводять щорічно; це свято стало дуже популярним серед киян. Його організатори - керівництво "Туган тіл".