СИМВОЛІКА ТРАДИЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ

СВІТОВЕ ДЕРЕВО

Світове дерево уособлює в собі єдність усього світу. Це модель Всесвіту, де для кожної істоти, предмета чи явища є своє місце. Це також посередник між світами – своєрідна дорога, міст, яким можна перейти до світу богів або в потойбіччя. Про дерево життя створено безліч легенд, казок, цей символ є найпоширенішим в орнаментиці багатьох народів.

Давні іранці вірили, що біля джерел Ардвісури росте священне дерево, на якому живе цар птахів Сенмурв, що розсипає насіння по землі. Інший птах відносить насіння до джерела, з якого п ' є зірка, що осипає землю дощами. З дощем насіння повертається назад у землю. У скандинавських міфах розповідається про вічнозелене дерево життя Іггдрасіль, просякнуте живлющим священним медом. Це велетенський ясен, що є структурною основою світу і єднає собою дев'ять світів. На вершині дерева сидить орел, коріння підгризають змії та дракон Нідхьогг..

Найдавніші українські колядки донесли до нас стародавні уявлення про те, як із хаотичного первісного океану з'явився світ. Тоді „не було ще ні неба, ні землі, а було тільки синє море”. На тім морі стояло дерево (явір чи сосна). На дереві три птахи радили раду: як снувати світ? Один птах упірнув у море – виніс золотий камінь. Другий пірнув – виніс срібний камінь. Третій – мідний камінь. Із золотого постало сонце, зі срібного – місяць, із мідного – зорі.

Світове дерево розташоване у центрі світу і є ніби віссю світобудови. Образ світового дерева одночасно є розгалуженою системою протиставлень:

день–ніч

літо–зима

життя–смерть

праве–ліве

пряме–криве

верх–низ

вогонь–вода

чоловік–жінка

парне–непарне

В образі дерева поєдналися уявлення про час, простір, життя і смерть.

На горизонтальній площині світове дерево і простір довкола нього діляться на чотири частини, виражаючи уявлення про час (ранок, день, вечір, ніч; весна, літо, осінь, зима) і простір (схід, південь, захід, північ). На вершечку дерева днює сонце, саме його “рух” зумовив “поділ” простору довкола нього начетверо.

По вертикалі дерево ділиться на три частини: нижню – коріння (підземний світ), середню – стовбур (земний світ) та верхню – крону (небесний світ). До кожної з цих частин прив'язані певні істоти. Внизу, побіля коріння, мешкають змії, жаби, риби, водоплавні птахи і тварини, бо низ дерева символізує не лише підземний світ, а й воду. У середній частині, на землі, розташовуються великі тварини: тури, олені, коні, ведмеді, вовки. Це також світ людей. У верховітті світового дерева селяться птахи і бджоли, тут же розташовуються небесні світила. Таким же чином дерево символізує триєдність минулого, теперішнього і майбутнього, мертвих, живих і ненароджених.

Символ світового дерева пов ' язується з числами : 2, 3, 4, 7,12.

2. Найперший поділ, протиставлення у двоїст ому світ і — парне-непарне, день-ніч, добро-зло , чоловік-жінка тощо.

3. 1+2=3 — символ божественної сутності, вишнього світу . С вят а Трійц я у християнстві . Тримурті — Брахма, Шіва, Вішну в індуїстській міфології . Три богині долі Мойри у грецькій міфології . Троякий поділ часу (минуле, теперішнє, майбутнє), три здатності душі (пам'ять, думка, любов). Врешті, тридев'яте царство у казках.

4. 4 — число матеріальних стихій, сторін світу, символ земного, людської природи. По 4-х боках дерева розташовані: 4 воріт, 4 дерева, 4 стовпа, 4 божества, 4 моря, 4 птаха . 4 фази руху сонця, 4 вітри, 4 сторони світу , 4 пори року, 4 стіни житла . 4 групи крові, 4 темпераменти,

7. Через число 7 (3+4) пов'язуються одне з одним і ніби стають єдиним цілим світ земний і небесний. Світ людський і світ зоряний.

12. 12 – це 3 х 4. 12 — число шановане у казках і переказах, у народній медицині. 12 знаків зодіаку, 12 місяців. В індійських “Ведах” мовиться: “Рік — колісниця рити (світоладу) з дванадцятьма спицями”.

У міфологічних уявленнях світ членувався на три плани: людина (мікрокосм), суспільство та всесвіт (макрокосм). Або ж літописні яв, нав і прав – світи сучасний, потойбічний та ідеальний-небесний. Причому всі явища природи, події в суспільстві й переживання окремих людей відбувалися однаково як у кожному з цих трьох планів, так і в них усіх одночасно і взаємопов'язано, як у єдиному організмі. А дерево є посередником між цими світами, або розміщує ці світи на собі. За його допомогою можна переходити з одного світу в інший (у світ предків, на небесний світ). Так, у казках трапляється мотив “дерева до неба”, вилізши на яке герой отримує чарівні подарунки. З уявленням дерева-посередника між світами пов'язаний і звичай саджати дерева чи кущі на могилах.

Символ світового дерева – це й образ втіленої родючості, жінки. У зображеннях (на вишивках, килимах) образ жінки пов'язується зі знаком дерева. Дерево життя – це й дерево роду. Найпростішим позначенням дерева-сім'ї є, можливо, стовбурець з трьома гілочками – батько, мати і дитя .

ВОГОНЬ

Вогонь – один із центральних образів світової міфології. Майже в кожному фольклорному творі є про нього згадка. Вшановування вогню пов'язане з уявленнями про його божественну очисну силу. В огонь – це засіб, що очищає і оберігає людину та допомагає їй. При цьому він дуже часто виступає у поєднанні з водою, бо це два першоелементи світотворення. Вогонь може бути земний, небесний або підземний. І якщо в перших двох випадках він асоціюється з добробутом, то в останньому – із загрозою для людини.

У релігіях різних народів духи вогню перетворилися на богів із вогняною природою. Це індійський бог Агні, ім ' я якого перекладається як “вогонь”. Він є втіленням земного вогню, охоронцем домашнього вогнища й, водночас, небесним божеством. Таким є і юдейський бог Ягве. З вогнем пов'язан ий зороастр ійський Ахура Мазда. Прихильники його культу молилися просто до вогню, вірячи, що Ахура Мазда почує їх тієї ж миті.

Утіленням підземної вогняної стихії часто вважали велетенського змія-дракона, мешканця підземних глибин, володаря численних скарбів (які також асоціювалися з вогнем). У скандинавській “Давній Едді” підземний скарб, що його охороняв дракон, названий “полум ' яно-червоним багатством”. В Україні вірили, що на місці заритого скарбу вночі світяться сині вогники. С карб можна здобути за допомогою , зокрема, вогняної квітки папороті, що зацвітає в ніч на Івана Купала.

Проявом поваги до так званого земного вогню було вшанування хатнього вогнища. Його вважали частиною небесного вогню. Люди вірили, що устрій людського житла має відтворювати загальний світоустрій. Лише за цієї умови життя людини буде гармонійним, а житло стане надійним притулком і захистом. Піч у такому випадку була місцем сакральним. Тут через жертвоприношення, молитви та виконання ритуалів відбувалося спілкування людини зі світом предків.

Небесним вогнем вважали сонце та блискавку. Божество сонця є в міфологіях різних народів. Це єгипетський Ра, шумерський Іту, грецький Геліос, іранський Хорс, слов ' янські Сварог, Дажбог, Ярило, єгипетський Гор. Усі вони мають тісний зв ' язок із земними проявами цієї стихії.

Протиставлення небесного та підземного вогню відображене у фольклорі казковим мотивом знищення змія за допомогою вогню.

ВОДА

Життя, здоров'я, очищення і кохання – ось основні грані символу води. Вода також виступає посередником між світом живих і потойбіччям. За міфами й легендами різних народів, вода існувала ще до створення світу у вигляді первісного “синього моря”. Саме з неї з'явилися за волею богів земля, сонце і все живе. Тому вода є символом вічності й, водночас, плинності часу.

Вода є посередником між білим світом і світом померлих. На “той світ” у казках можна потрапити через криницю або переправившись через річку чи море. У казках часто зустрічаємо згадки про живу й мертву воду. Тала вода, чиста, джерельна – жива. Очевидно, до цього ряду можна віднести й цілющу росу. Стояча вода, у трясовинах, болотах, – мертва і в такому випадку є символічним синонімом хаосу, протилежності білому світові.

Загалом же в ода ототожнюється зі здоров'ям. Коли дитина швидко росте, здорова, кажуть, що це відбувається “легко, як з роси й води”. Сльози , як і вода – очищують. До того ж, і вони є посередниками між світами : щиро плачучи, людина ніби підноситься до небес. Вода широко застосовується в обрядах переходу з одного стану в інший (перша купіль немовляти, весілля, ритуальне обмивання перед похороном).

Вода символізує дівчину, жінку, їхню красу. Дівчину в народних піснях символізує посуд ( з водою ), а також криниця. Коли посудина з водою тече – це означає невірність. Напоїти коня в народних піснях – все одно, що дати напитися хлопцеві: подарувати своє кохання.

Символічні зображення води – це прямі чи хвилясті лінії, зигзаги або ж так званий “безк і нечник”. Часто зустрічаємо символічні позначення води на посуді. У вишивці і ткацтві зигзагоподібні орнаментальні зображення внизу рушників, хвилясті візерунки на подолках сорочок також позначають воду.

ЗОРЯ

Зоря у міфах багатьох народів – це сестра сонця, кохана місяця. Стародавнє зображення півмісяця з зіркою символізує цю пару. Втілення отієї міфічної Зорі – це планета Венера (на небі увечері і вранці вона поряд з місяцем). А Венера, як відомо, – це богиня кохання у римлян, котра перейняла функції Великої богині. З нею асоціювалося і сузір'я Великої ведмедиці.

Литовці уявляли ранню зорю у вигляді дівчини Аушріне, яка розпалює Сонцю вогонь, а вечірню зорю – як дівчину Вакаріне, яка той вогонь гасить. Стародавні греки вважали, що зоря сидить на золотому троні, вбрана в червоні та золоті шати. В українському фольклорі зоря — це символ дівчини, місяць – символ юнака.

За українською легендою, зірки в небі – це ангели, які сидять на сходах неба і з запаленими свічками. Кожна людина має на небі свою зірку. Отже, скільки душ живе на землі, стільки й свічок (зірок) горить на небі. Коли людина народжується – Бог запалює на небі нову зірку. Якщо людина живе на землі добре, то і його свічка горить ясним, чистим світлом. За іншими уявленнями, зірки – то душі спочилих праведників.

Зоря зображується по-різному. Буває 5 – 6 – 7 – 8 – 12- променева. Восьмикутна зоря – це знак землі, чистоти . Така зірка часто зображується в українських вишивках і ткацтві. П'ятикутна зоря, відома в Ірані, Малій Азії, Месопотамії, Криті та Японії, – це знак Великої богині. Так само, як і зображення руки (відповідно, з п'ятьма пальцями). Шестикутна зірка з‘явилася ще на початку неоліту, це знак шести сторін горизонту, проте співвіднесених не з землею, а з небом. Це також знак року: дві половинки по шість місяців.

ПТАШКА

Птахи в міфології багатьох народів є творцями всесвіту. Вони символізують повітряну стихію, а повітря, як відомо, може проникати всюди. Птахи сполучають світ земний і небесний. Як душі пращурів, вони знають усе.

Птаха часто порівнюють із сонцем та вогнем. У Давньому Єгипті вірили, що бог сонця Ра, який створив небо й землю, вийшов із яйця в подобі птаха. Існує гіпотеза, за якою хрест є символом сонця, а походить він зі схематичного зображення птаха, що летить. Такі хрестоподібні малюнки птахів відомі з часів палеоліту, в добу бронзи й заліза. У загадках сонце асоціюється з птахом: “Сидить півень на вербі, спустив китиці до землі”. У казці з'являється образ вогненного, золотого птаха або “жар-птиці”.

Пта шка символізує людську душу. Існує повір'я, ніби душа прилітає пташкою до новонародженої дитини. Пташкою вона й відлітає, коли людина помирає. Родинні обряди, особливо весільні, насичені пташиними образами. Голубками з тіста прикрашають коровай. Курку передавали через могилу як плату копачам, при цьому розраховували, що вона лапами розгрібатиме померлому дорогу на той світ.

Птахи – вісники, вони приносять людям різні вісті (і хороші, й погані), як правило, здалеку чи з чужини. Вважається, що і весну із вирію приносять птахи. Птахи також символізують мрію, долю, щастя.

Птахи здавна були жертовними істотами. Їх закопували в землю, різали, топили, замуровували у стіни будівель. Свійська птиця й досі є ритуальною стравою в найзначніші дні родинного життя.

ЯЙЦЕ

Майже в усіх народів яйце вважалося джерелом життя і початку світу. У міфах різних народів зі світового яйця виникає всесвіт, або якась світотворча сила, втілена в божество, або міфічні першопредки. А з верхньої і нижньої половини яйця виникають небо і земля. Отже, я йце – символ зародження життя. Також – символ сонця.

Космос (світовий порядок), описаний Гомером, має форму яйця, трохи сплющеного на полюсах і розділеного площиною землі на дві півкулі: верхнє – небо, що межує з Олімпом, де живуть боги, і нижнє – тартар, де живуть звержені олімпійцями старші боги-титани, на чолі з Кроносом. Індуїсти вважають творцем світу Брахму. Він у золотому яйці, у вигляді золотого зародка, плавав упродовж року посеред первісного океану. Силою думки творець розсунув яйце на дві половинки, з однієї створив землю, з іншої – небо.

У білоруській волочобній пісні пава зносить три яєчка і виводить з них трьох синів. В українській весільній пісні ластівка у гнізді на верхівці терема виводить “діток-одноліток” – молодого і молоду.

Повний рік є завершеним колом, що має початок і кінець, і несе в собі ідею цілісності й циклічності: рік народжується й помирає, щоб відродитися. Отож рік зображується в загадці як яйце: “Летів птах на дванадцяти ногах та одне яйце зніс”.

Яйця використовували в хліборобських обрядах, вірячи в їхню силу викликати воскресіння землі, пробудження сил проростання і зростання. Стародавні скотарі символічними діями з яйцем намагалися забезпечувати плодючість худоби. Фарбовані яєчка, а в деяких народів (українців, поляків, словаків) ще й писанки – це символ весняного воскресіння.

РИБА

Риба, як і вода, символізує життя, очищення, здоров'я і плодючість.

У багатьох народів є легенди про велетенських рибин – двох чи трьох, які тримають на собі землю. Священних риб тримали у невеликих ставках поблизу мусульманських святилищ. Р ибоподібним богам поклонялися мешканці стародавніх Сирії та Вавилону, приміром божеству Еа. У юдейській традиції з рибою пов ' язують надію на спасіння душі.

Перші літери грецького написання “Ісус Христос, Син Божий, Спаситель” складають слово “риба” (іхтіос). На іконах Тайної вечері обов'язково зображується риба. Риба пов'язується також зі святом весняного відродження природи.

Проте вода – це не тільки здоров'я, плодючість і воскресіння. Перед відродженням передбачається смерть, перебування в потойбіччі. Вдавнин у на воду спускали човни з покійниками, які повинні були переправити їх до світу предків. Міфічна Щука-риба присутня і в цих віруваннях, вона є посередником між живими й померлими.

В Україні шанують міфічну рибу, яка була "з первовіку": вона все бачила, все знає, що є і що буде, ще й має стати свідком кінця світу. У колядці сокіл питає щуку, чи все й тепер так, як було з первовіку, і чує у відповідь, що тепер все не так, що "син на батька руку здіймає, донька матері суперечить, брат на брата ніж виймає, сестра на сестру чарів шукає... через неправду світ ся скінчає."

Риба є ритуальною стравою на різних найвизначніших подіях в житті людини. Рибу зображують на витворах народного мистецтва.

ВОРОТА

Щось схоже на мур роз діляє світ земний і світ небес ний . Але в мурі є ворота, через які сполуч ають світи. Ч ерез міфічні небесні ворота на землю приходять весна і дощ. З потойбіччя приходять душі і йдуть у Вирій також через ворота. Через ворота йдуть один до одного наречені.

Одна з трьох сестер -богинь пір року в грецьк ій міфології, божество справедливості Діке береже ключі від воріт, через які пролягають шляхи дня і ночі. Бог неба в шумерській міфології Ан сторожем своїх воріт мав божество родючості Думузі. Ворота до країни мертвих у віруваннях осетин стереже істота Амінон. Після заходу сонця ворота вже не відчиняються, отож осетини, за звичаєм, ховають своїх померлих задня. У карельській та фінській міфології мерці, перебравшись через поток Манали потрапляють в холодний і темний двір зі скрипучими залізними воротами. Це господарство баби-чаклунки Похйоли, яка краде сонце і переховує різні культурні блага, які врешті-решт, добувають для людей герої. За китайськими міфами, на священній горі Куньлунь є нефритова стіна, з кожного боку якої є по 9 криниць і по 9 воріт. Одні з воріт – ті, які звернені на схід, – стереже дев'ятиголовий звір Кайміншоу. Через оті ворота на світанку приходить сонце.

З воротами, і одночасно з сонцем та початк ом весняного сонячного циклу пов'язується персонаж південнослов'янської міфології Божич. Серби, хорвати , р умуни і болгари з проханням “відчинити ворота”, аби пішов дощ, зверталися до жіночого божества Додоли.

У російській колядці, вочевидь , спрямованій, щоб у господарів народився син, зображується міфічний двір, на якому троє нових воріт. У перші ворота скороходець пролітав, у другі – пройшов і проніс легку грамотку: “повернись, душе, назад, радість я тобі скажу, дочку тобі народжу!” Душа не вернулася. Тоді скороходець пройшов у треті ворота: “Повернись, душе, назад, радість я тобі скажу, тобі сина народжу!” Душа: “Як народиш синонька – повертаюся назад!”

В українськ ій веснянці люди питають у жайворонка , чому той так рано вилетів з вирію. Жайворонок каже , що не сам вийшов, Дажбог його вислав і ключики дав:

З правої ручейки – літо відмикати,

З лівої ручейки – зиму замикати…

Ворота також відкривають шлях в інший суспільний стан, в одруження.

МІСТ

Міст, як відомо – це те, що з'днує щось із чимось. У реальному світі це, насамперед, протилежні береги річки чи яру. А в символічному – цілі світи (“цей” і “той”), людські стани (до одруження і після). Найчастіше міст має значення весільного символу. По ньому в казках хлопець і дівчина переходять до нового періоду в своєму житті: стають молодим подружжям. По символічному мосту приходять до нас сонце, весна, кохання.

В українській казці царівна загадує претендентові на її руку: "Збудуй мені, – каже, – за одну ніч палац – та такий, якого на світі ще не було. І щоб був він маковим зерном обсипаний. А на кожній маківці сто цвяхів золотих вбито. І щоб від того палацу міст прокладений зі скла. А по боках мосту височіли чудові дерева, і були вони усі різні. А на тих деревах щоб співали золотопері птахи, які тільки є на світі".

Вважалося, для того, щоб міг відбутися такий перехід по чарівному весільному мосту, хлопцеві потрібно було символічно вмерти й відродитися заново вже у новій якості – нареченого. Герой і “на тому світі” опиняється (куди потрапляє через криницю чи море), і всілякі дивовижні випробування проходить (в чому йому допомагають звірі, чудесні друзі або ж і сама наречена), потім повертається у “цей світ”, найчастіше перевдягненим так, що його не впізнають. Річ у тім, що в казках до нас дійшов відгомін справдешніх обрядів так званої ініціації – переходу.

Калиновий міст в українських піснях означає перехід через межу життя і смерті, дорогу, з якої немає вороття.

Розповідають, що "між землею і небом є глибока прірва, а через неї покладена кладка така вузенька, як ниточка. То душа мусить іти по тій кладці. Отже ж, котра душа в Бога щаслива, то перейде так, як павук по тій павутині, а котра грішна, то зараз із тої кладки впаде і полетить просто в безодню до пекла".

По небесному мосту переходить упродовж дня сонце. Веселка – то також міст, по якому з неба на землю сходять ангели: набирають воду для дощу. До речі за повір' ям , веселка з'являється на небі від помаху рушником. А в казках від помаху хустини чи кинутого рушника з' являється чарівний міст, по якому переправляється через море герой. А потім озирається, знову махає рушником, і міст зникає. Під час весільного обряду деяких народів наречені стають на рушник – це з'єднує їх навіки.

КАЛЕНДАРНІ СИСТЕМИ НАРОДІВ

Місячний календар

Цей календарний поділ найдавніший. Відлік часу тільки за обертами місяця, без врахування руху сонця і пов'язаних з ним змін пір року застосовувався в умовах життя первісної людини, коли ні землеробство, ні скотарство ще не були розвинені.

12 місячних місяців — люнарний рік. Це приблизно 354 доби. Тобто, місячний рік коротший за сонячний на 11 діб. У найстародавнішому варіанті місячного календаря місяці мали почергово 30 і 29 діб. Такий календар застосовувався у 3 тисячолітті до н.е. у державах Межиріччя. У часи Вавилону, коли розвинулося сільське господарство, яке вимагало точного визначення часу початку польових робіт, календар став місячно-сонячним.

Пізніше, уже в 7 ст. н.е. у державі Арабський халіфат місячний календар був удосконалений, використовувався у релігійному житті, у хронології і державних справах. Але поряд з ним, для ведення сільського господарства, застосовувався і народний календар, який враховував природні явища. Цей мусульманський календар — хіджра — виник у 622 році, коли засновник ісламу Магомет переселився з Мекки в Медину (30-річний цикл).

Нині місячні календарі діють в мусульманських країнах (на прапорах цих країн зображено півмісяць) та в Ізраїлі.

Місячно-сонячні календарі

Сонячний рік має не ціле число місячних місяців (приблизно 12,4). Місячно-сонячний календар землеробів мав 13 місяців.

Сонячно-місячні системи виникли у Вавилоні. Перша з них — восьмирічний сонячний цикл. Помітили, що 8 сонячних років за кількістю діб наближаються до 99 місячних місяців. Більш досконалі місячно-сонячні календарі базуються на тому, що 19 сонячних років відповідають 235 місячним місяцям.

Різні варіанти місячно-сонячних календарів з різними системами додаткових місяців і днів застосовувалися, окрім Вавилонського царства, у Стародавньому Китаї, Давньоєврейському царстві, Стародавніх Греції та Римі та в інших країнах. Початок місяців намагалися максимально наблизити до новомісяччя, а початок років — до певного часу сонячного року.

* * *

Переважна більшість країн світу нині не враховує в календарній системі часу обертів місяця. Але і ті країни, де в релігійних відправах і у внутрішньому житті ще діють місячні й місячно-сонячні календарі, використовують загальноприйнятий сонячний григоріанський календар у міжнародних відносинах і офіційних справах.

Циклічний календар

Виник у Китаї, нині популярний у Південно-Східній Азії. Літочислення тут ведеться не століттями, а циклами по 60 років. Кожен цикл складається 3 6 10-річних і одночасно з 5 12-річних періодів. Кожним двом рокам 10-річного періоду присвоєно символ однієї з 5 стихій: дерева, вогню, землі, металу і води. Перший з двох років стихія діє в “чоловічому” стані, другий — в “жіночому”. Кожному рокові 12-річного циклу присвоєно символ тварини: миша (щур). корова (бик), тигр. заєць (кролик), дракон, змія, кінь, вівця (баран), мавпа, курка (півень), собака, свиня (кабан). З цими символами пов'язані давні повір'я, доля народженої людини. особливості наступаючого року. На Новий рік усі дарують родичам і друзям фігурки відповідних тварин. Давні традиції свято бережуться.

Сонячний календар

Сонячними календарями користувалися стародавні єгиптяни. Індіанці майя у I тисячолітті н.е. послуговувалися системою з декількох календарів, які застосовувалися або в громадському, або в релігійному житті. Рік складався з 365 днів, укладених у 18 тижнів по 20 днів, і з додаванням 5 днів у кінці року. В Індії є власний сонячний календар, відлік років тут ведеться від 78 року н.е.

В горах Азії, поблизу Ферганського хребта, зафіксовані петрогліфи, серед яких є зображення трьох сонць. Воно висічене на камені, площина якого звернена до півночі і освітлюється прямими сонячними променями тільки у день літнього сонцестояння (23 червня). Вочевидь, цей момент слугував точкою відліку календарного віку (або триріччя)”. На третьому сонці — 13 променів.

Юліанський календар

У 45 році до н.е. Юлій Цезар здійснив у Давньому Римі реформу календаря. З початку 45 року римляни перейшли на сонячний 12-місячний календар, названий Юліанським.

У дореформеному давньоримському календарі спершу було 10 місяців. За реформою, початок року було перенесено з березня на січень, а назви місяців залишено ті ж самі.

З поширенням християнства у Римській імперії вводився 7-денний тиждень. Остаточно він утвердився з 321 року, коли день Сонця (неділя) був офіційно затверджений як щотижневе християнське свято.

Григоріанський календар

Григоріанський календар – це спосіб лічби за новим стилем, від імені папи Римського Григорія ХІІІ. Григоріанська реформа відбулася 1582 року. Юліанський календар був недостатньо точним, відставав від астрономічного року. Для виправлення неточності, за григоріанським календарем кожні 400 років вилучаються три високосні дні в роках кінця століття, перші дві цифри яких не діляться на 4. Григоріанська реформа 1582 року повернула на місце календарні дати, що перемістилися відносно астрономічного моменту весняного рівнодення на 10 діб і дата 21 березня була знову закріплена за весняним рівноденням.

У країнах, котрі вчасно не перейшли на григоріанське літочислення, тобто на “новий стиль”, на початок ХХ ст. розходження юліанського календаря з григоріанським досягло 13 днів. В Україні григоріанський календар було затверджено 1918 року.

* * *

Ера календаря — це прийнятий у ньому відлік років від певного моменту часу, пов'язаного, як правило, з якоюсь подією — історичною або міфічною. Протягом тисячоліть існування календаря застосовувалося багато різних початкових точок відрахунку часу.

•  Сучасне європейське та загальновизнане світове літочислення – від Різдва Христового.

•  Єврейське (юдейське) літочислення – від сотворення світу, від народження Адама. Сьогодні, за єврейським літочисленням, іде 5765 рік.

•  Стародавній Китай — (циклічний календар) від легендарної дати початку царювання правителя Хуан Ді — 2637 р. до н.е.

•  Стародавній Єгипет — літочислення велося окремо за роками правління кожного фараона.

•  Стародавній Вавилон — ера від початку правління Набонассара (747 р. до н.е.).

•  Стародавня Греція — від Першої олімпіади (776 р. до н.е.).

•  Стародавній Рим — від легендарної дати заснування Риму Ромулом (753 р до н.е.).

СТАРОДАВНІ СИСТЕМИ АЛФАВІТУ

КНИГА ЯК СИМВОЛ

Книга – це символ Всесвіту, знання, Істини, Бога. За висловом Мухіддіна ібн Арабі, "Всесвіт - це величезна книга, де літери написані, у принципі одними чорнилами і на вічній скрижалі божественним світлом". Світ пишеться "трасцедентальними літерами". „ Саме ці "трансцедентальні букви" чи, інакше кажучи, створені предмети, після фактичної кристалізації у божественному всезнанні були опущені божественним подихом на нижчий рівень, де вони і народили видимий світ" /Керлот Х. Словарь символов. - С. 246/.

"Священна Книга, - пише Дж.Купер, - це Ім'я Боже, істина та милосердя". У деяких стародавніх текстах описується Книга життя, на сторінках якої записані людські долі. А легенди оповідають про Дерево життя, на листі якого написані долі кожного з нас, немов на сторінках книги.

У літературі образ книги символізує невичерпне джерело мудрості, освіченості. У кожного народу є своя загальновизнана священна книга. Для українців це "Остромирове Євангеліє" – перша україномовна книга, на якій і сьогодні дають клятву народу України її Президенти.

Книгами Книг у світовій культурі є Тора, Біблія, Коран та ін ші.

ДАВНЬОЄВРЕЙСЬКИЙ АЛФАВІТ

Алфавіт – алеф-бет, за назвою двох перших літер єврейської абетки.

Найдавніше єврейське письмо існувало вже наприкінці 2 тисячоліття до нашої ери. Потім його витіснило арамейське письмо, з якогов 3 – 2 ст до н.е. розвинулося так зване квадратне єврейське письмо. На ньому базуються друковані шрифти, що їх використовують сучасні мови іврит та ідиш. В 11 ст. створено (спрощенням квадратного) так зване рабинське письмо, на основі якого сформувалися сучасні курсивні почерки. До 7 ст. н.е. голосні не позначалися, з 7 ст. їх почали передавати діакритичними значками (а в мові ідиш ще й буквами). Напрям письма – справа наліво. Кожна літера єврейського алфавіту має певне числове значення.

ГРЕЦЬКИЙ АЛФАВІТ

Грецьке письмо виникло на основі фінікійського письма у 8 ст. до н.е. Наприкінці 5 ст. в Афінах було прийнято алфавіт з 24 букв, що став загальногрецьким. У сучасному грецькому алфавіті збереглося 24 букви, але їхня вимова змінилася.

ВІРМЕНСЬКИЙ АЛФАВІТ

405 рік ста в роком народження єврейської абетки. Вірменська азбука була створена вірменським єпископом Месропом Маштоцем на основі грецької (візантійської) і північно-арамейської. 1600 років вона продовжує незмінно слугувати своєму народові. Тільки у 12 столітті вона була доповнена двома новими буквами. Сучасний алфавіт включає 39 літер. Графіка вірменського письма в ході історії була видозмінена – від гострих до більш округлих скорописних і форм.

КИРИЛИЦЯ

Одна з найдавніших систем слов'янського письма. Названа на честь творця слов'янської писемності просвітителя Кирила . Найімовірніше , що кирилицю склав у кін. 9 — на поч. 10 ст. учень Кирила Климент Охридський, який 893 став архієпископом і розгорнув освітню діяльність у Пд.-Зх. Македонії.

Кирилиця ґрунтується на грецькому алфавіті . У давню кирилицю ввійшли 24 літери грец. алфавіту (а, в, г, д, є, z , н, і, к, л, м, N, о, п, р, с, т, ф, х, ?, ?, ?, ?, v) та 12 спец. знаків на позначення характерних звуків слов'янської фонетичної системи, а саме: б, ж, s (первісно вимовлялась як дз), ч, Y, ш, ъ, ъ?, ь, Ђ, А ( юс малий, носовий е), Ж ( юс великий, носовий о), а також лігатура щ для передачі сполуки приголосних ш і т (точний склад первісної К. не з'ясований). Букву ш запозичено з глаголиці.

Кожна буква кирилиці мала свою назву — в переважній більшості словоформи: азъ «я», боукы «буква» або «бук», вЂдЂ «знаю», добро, ?єсть, живЂте — «живіте», Ж съ «вус» тощо. Кириличні букви мали й числове значення, співвідносне із значенням тотожних знаків грецької абетки: А — 1, В — 2, Г — 3, Д — 4, Є — 5 і т. д. Виняток становили специфічні кириличні літери У і Ч, які відповідно мали значення 90 і 900.

Кирилицею у давнину користувалися усі православні слов'яни, а також румуни й молдовани. Найдавнішою точно датованою кириличною книгою є давньоруське Остромирове Євангеліє 1056 — 57. З уведенням додаткових букв до літер кирилиці на позначення специфічних звуків на слов'яно-кириличній графічній основі грунтуються і нинішні системи письма українців, білорусів, болгар, македонців, сербів, росіян. Румуни в ХІХ ст., а в 1932 — 39 та з 1989 і молдовани перейшли на латиницю.