ТАБІР „ДЖЕРЕЛА ТОЛЕРАНТНОСТІ”:

Завітайте на сайт проекту «Планета толерантності»

КОНЦЕПЦІЯ І ДОСВІД

Слово “толерантність” означає єдність у різноманітті. Організатори табору національних громад “Джерела толерантності” всім укладом таборового спільного проживання ставлять перед дітьми питання: що об'єднує розмаїття народів і що роз'єднує людей за національною ознакою? Участь у таборі щороку беруть близько 150 дітей від кільканадцяти національних громад (у тому числі група українців) – вірмени, кримські татари, румуни, євреї, угорці, греки, болгари, поляки, литовці, татари, росіяни, німці. Кожен новий день вони проживають національним життям того чи іншого народу, через власний досвід знайомлячись з традиціями і особливостями кожної національності. І переконуються: багатство культур, релігій і мов – це безцінний дарунок світові, який потрібно зберегти. Діти відчувають: роз'єднує людей зло, об'єднує нації – людяність.

Декларація принципів толерантності була проголошена та підписана 16 листопада 1995 року на ХХ VIII Генеральній конференції ООН у Парижі. У Декларації сказано:

“Толерантність означає поважання, сприйняття та розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, форм самовираження та самовиявлення людської особистості. Формуванню толерантності сприяють знання, відкритість, спілкування та свобода думки, совісті і переконань. Толерантність – це єдність у різноманітті.

Це не тільки моральний обов'язок, а й політична та правова потреба. Толерантність – це те, що уможливлює досягнення миру, сприяє переходу від культури війни до культури миру... Толерантність – це не поступка, поблажливість чи потурання. Толерантність – це, передусім, активна позиція, що формується на основі визнання універсальних прав та основних свобод людини…

Стосовно поважання прав людини виявлення толерантності не означає терпимого ставлення до соціальної несправедливості, відмови від своїх або прийняття чужих переконань… Це означає визнання того, що люди з природи своєї відрізняються зовнішнім виглядом, становищем, мовою, поведінкою і мають право жити в мирі та зберігати свою індивідуальність. »

У “Джерелах” діти й вихователі кожен новий день живуть, дивлячись на все очима іншої людини.

Занурення в культуру починається з самого ранку. Пробудження – під звуки гімну країни, ранкова зарядка – під ритмічну музику народу.

Діти знайомляться з мовою: кожен отримує в таборі маленькі словнички на 15-20 слів. Кухарі в їдальні упродовж дня готують традиційні страви народу . На заняттях, що проводяться в ігровій інтерактивній формі, діти обговорюють традиції даного народу, порівнюють свої уявлення про цю національність з реальними фактами.

На гуртку ремесел охочі опановують народне мистецтво (приміром, у татарський день шиють традиційні капці, в український – ліплять “жайворонків”, розписують писанки). На гуртку музики вчать народну пісню , на гуртку танців – національний танець.

Діти – носії культури відчувають себе в цей день іменинниками, розповідаючи іншим про звичаї, ігри, свята своєї нації. Однак у цей день усі учасники табору ніби стають представниками цього народу і пробують глянути на світ очима людини іншої традиції, релігії. І на вечірньому концерті уже весь табір танцює і співає “мистецькою мовою” цього народу. Завершується національний день дискотекою, де діти танцюють під сучасну музику народу.

Діти

Організатори табору звертаються до громад з проханням надсилати національно активних дітей, бо вони не просто відпочивають у таборі, а й показують іншим, як живе їх народ. Загони у таборі різнонаціональні, і в кімнатах проживають разом діти різних національностей. Вік дітей – від 12 до 18 років. Саме у цьому віці підлітки починають серйозно замислюватися над тим, хто вони, для чого живуть, починають формувати свою систему цінностей і смислів. Діти певної національності є окремою командою у свій національний день – вони допомагають вихователям організовувати заняття і святковий вечірній захід, роз'яснювати дітям зі свого загону особливості культури і релігії свого народу. Щодня під час національної години діти кожної національної громади збираються біля вихователів – представників своїх громад (поляки – з польським вихователем, болгари – з болгарським тощо), готують газету про свій народ, мають заняття для поглиблення свого етнічного самоусвідомлення.

Вихователі

«Реформувати світ – це значить реформувати виховання», – писав видатний педагог і письменник Януш Корчак, зазначаючи, що навіть війну з власне війною слід розпочинати в душах дітей, а знищення расової нерівності й пригнічення – з недопущення цього у дитячі душі. Утім, організатори “Джерел толерантності” спочатку навчали вихователів (кожна національна громада надіслала своїх). Вони мали знати напам ' ять ознаки, традиції, історію усіх народів, що беруть участь у таборі. Це виявилося справою нелегкою. І тому сьогодні концепція змінилася: кожна національна громада готує тільки свій національний день, але якомога повніше і яскравіше.

Вихователі “Джерел толерантності” на питання, навіщо потрібен такий табір, відповідають: “Для того, щоб у старості ми жили в мирній і багатій країні – Україні”; “Щоб люди стали добрішими. Адже всі дорослі виростають з дітей, і те, чого ми їй навчимо, потім дасть плоди”; ”Чим більше ми знаємо про інших, тим більше цінуємо своє”.

І діти, і вихователі почали позбуватися в таборі обтяжливих стереотипів стосовно різних національностей. Особисте знайомство з представниками іншої національності, персоналізація допомагають зруйнувати упередження, знизити рівень байдужості, агресивності і страху перед іншим. Важливо, щоб діти відчули, що їх народ – не єдиний у світі, що їх оточує розмаїття культур і мов, вони відрізняються одна від одної, але кожна з них по-своєму цікава.

“Діти їхали з табору з відчуттям, а точніше з переконанням, що Бог створив нас усіх різними за характером, темпераментом і національністю, – сказав про минулорічний табір віце-президент Конгресу Національних громад України Йосиф Зісельс. – Те, що Бог створив нас різними не означає, що хтось кращий, а хтось гірший. Насправді Бог дуже мудрий. Бог створив гарний різноманітний світ. І наше завдання – зберегти це розмаїття. Переконати наших дітей у тому, що будь-яка інша людина рівна тобі самому, у неї немає переваг перед тобою і, навпаки – у тебе немає переваг перед іншим. Потрібно сприймати іншого таким, яким він є, з традиціями, звичаями, темпераментом, настроєм, характером. Власне, це і є невеликий секрет нашого демократичного майбутнього”.

Конгрес національних громад продовжує шукати партнерів серед різних організацій, груп, партій з тим, щоб розширювати табір. Адже кожен регіон України може працювати з дітьми різних національностей, якщо місцеві громади співпрацюватимуть між собою. Йдеться про створення цілої мережі таборів толерантності по всій Україні. Деякі вихователі „Джерел” через кілька років будуть здатні керувати такими таборами і передавати свій досвід іншим. „Дуже важливо зберегти себе, свою самобутність, традицію, ставши частиною українського народу, – каже Йосиф Зісельс. – Як це робити – ми вже трохи розуміємо, але ще не цілком. Крок, що був зроблений у таборі – один. Треба зробити таких ще багато і разом”.

Зі статті Анни Ленчовської

„Уроки розуміння: дитячий табір „Джерела толерантності”:

...Важливу роль у таборі виконують психологи, допомагаючи вихователям і дітям ефективно взаємодіяти і спілкуватися одне з одним, бути згуртованою командою, розуміти радощі й біль іншої людини.

Психолог табору Юнона Ільїна розробила запитальник і здійснила анкетування співробітників проекту, вихователів і дітей. Отримані відповіді дають змогу зробити висновки про особливості міжнаціонального співробітництва у таборі, про специфіку сприйняття і розуміння поняття „толерантність”, про фактори, що сприяють розвитку толерантного ставлення, способи вирішення суперечок мирним шляхом.

Проілюструємо стратегії вихователів, які вони використовували в таборі, цитатами з анкет:

1. Особистий приклад („Поглиблення своїх знань і уявлень про культуру різних народів”; „сам постарався більше дізнатися про життя, історію і культуру національних спільнот для більш ефективного спілкування”; „цікавився культурою кожної громади, відкривав для себе багато нового, намагався допомогти кожній громаді проявити свою культуру”)”

2. Бесіди з дітьми („На прикладі особистого ставлення до дітей прищеплювала їм почуття взаєморозуміння, взаємоповаги, такту, находження компромісних рішень”; „переконувала дітей своєї спільноти в тому, що такі табори нам потрібні, щоб ми краще дізналися про народи, які живуть поряд з нами”);

3. Організація спільної діяльності („Намагався, щоб діти прониклися повагою до представників усіх національностей у ході спільної діяльності і неформального спілкування”).

Важливим завданням психолога і виховників було виявлення і пошук шляхів до подолання етностереотипів. На думку дослідників, стереотип взагалі – це форма адаптації, пристосування до оточуючого середовища, спосіб впорядкувати свій світогляд, поділивши людей довкола на типи і класи. Дотримуватися етностереотипу – означає узагальнювати, роблячи свою систему світосприйняття простішою і примітивнішою... Негативні етностереотипи – фундамент ксенофобії масової свідомості.

Стереотипи руйнують взаємодію, вони перешкоджають розумінню між людьми, що належать до різних етносів і культур, конфесій. Національні упередження часто слугують примітивним засобом пояснення суперечностей між культурами. Суперечності й конфлікт якщо їх вирішувати небанальними способами, можуть стати формою розвитку, творчій трансформації стосунків між людьми. Навчившись розуміти суперечності між культурами, ми не просто звертаємо увагу на те, що нам подобається у цьому народі, а й замислюємося, чому для іншого народу важливі інші традиції.

У таборі етностереотипи переламувалися через спілкування, адже інтенсивний особистий контакт ніби пробиває шкаралупу позбавленого індивідуальних рис штампу, і замість шаблонного „єврея” („грека”, „німця”...), відомого переважно з анекдота, підліток бачить у своєму одноліткові людну самобутньої культури. У ході знайомства з культурами інших народів дитина починає розуміти реальні (а не стерео типізовані) особливості поведінки і культурних традицій – адже не секрет, що часто в масовій свідомості побутують зовсім фантастичні пояснення чужих обрядів і звичаїв.

Оскільки у таборі представлені не дві і не три культури, а сімнадцять, то діти душе скоро починають розуміти, що поваги гідні всі народи, культура будь-якого з них – прекрасна і заслуговує на увагу. Отже співіснувати і плідно співробітничати в найрізноманітніших ситуаціях можна з усіма.

Для дітей було відкриттям відчути, наскільки інші культури цікаві. Але ж це ще не все, адже іншим так само цікавою є твоя культура! І діти починають розуміти, що толерантність – це не просто сусідство на сходовому майданчику, коли я затуляю очі на бруд і сусідські сімейні сварки, а бажання дарувати, бути потрібним іншому...