УКРАЇНСЬКА МОВА: НЕМОДНА ЧИ НЕПОТРІБНА?

До всіх усталених вже шкільних проблем української мови і літератури додалась ще одна — її суперницею стала комп'ютеризація. Адже якщо досі шкільні предмети "завойовували" собі комп'ютерну увагу учня, то зараз суперечки вирішені — лідером став Інтернет. Але якщо біологію, географію чи навіть математику можна опанувати і в "неті" (інколи навіть з більшим бажанням та цікавістю), то це аж ніяк не стосується мови, яка в мережі займає далеко не перше місце, та літератури, основним носієм якої (особливо тієї, що вивчається у школі), все ще залишається художня книга. Утім, Інтернет — не основний суперник мови солов'їної.

Про це кореспондент "Доби" почула від викладачів чернівецьких шкіл та гімназій.
"Почнемо з того, що учні не знають, навіщо їм потрібна українська література та мова — починаючи з фразеологізмів і закінчуючи розмовною — урядовці, ЗМІ, частина друзів, їх батьки розмовляють російською. Останні не знають майже половини нововведених в програму письменників і новостворених граматичних правил, — каже вчитель української мови та літератури, заступник директора з навчально-виховної роботи Чернівецької гімназії №5 Галина Фурдига. — На їхнє "навіщо?" наші аргументи про те, що це необхідно для формування особистості, самоствердження, для більшої впевненості в собі, поваги збоку інших, звучать непереконливо. Тому намагаємося працювати так, щоб це запитання взагалі не виникало. Для цього вчитель, серед іншого, повинен вміти подати художній твір так, щоб він нагадав кожній дитині відповідну чи подібну ситуацію з його життя. Тоді учень думає разом з героями, помиляється і вдосконалюється разом з ними і, захопившись, обов'язково прочитає увесь твір".
Твір має виховне значення: коли не сприймається за зразок того, як треба жити. Звісно, важливо, аби він "пропускався" через власне життя, життя однолітків чи батьків, — додає Тамара Марченко, вчитель української мови і літератури, яка працює у тій же гімназії. — І ще. Хтось сказав, що нещасна людина не має права бути вчителем. Дуже важливо, щоб вчитель це розумів, бо інакше — нещасна людина навчить бути нещасними дітей".
"Хоча, — каже голова методоб'єднання, учитель-мовник гімназії №5 Жанна Палійчук, — на мою думку, діти з кожним поколінням стають більш байдужими, жорстокішими. Я, подаючи матеріал. намагаюся викликати емоції у своїх учнів. Так-от, з досвіду пам'ятаю, що були випадки, коли над творами на уроці плакало по 15 дітей. Зараз вразити хоча б п'ятьох — це проблема."
Олег Григоржевський, вчитель української мови і літератури школи-комплексу №27, стверджує: "З одного боку, всі ці новітні технології приваблюють дітей. Вони миттєво захоплюються. Але коли молоді хочеться побачити щось первісне, оригінальне та вічне, — тоді в пригоді стає художня книга".
І все ж, чому після дзвінка на перерву школярі автоматично змінюють мову спілкування з української на російську?
"Треба, щоб філологи були самодостатніми людьми, самі розмовляли вишуканою, філігранною українською мовою. Вчитель мусить бути авторитетним, — тоді й діти братимуть з нього приклад", — впевнена Галина Фурдига. А батьки? Ось що вважає Жанна Палійчук: "Нині це покоління, яке "піднімається у власних очах", розмовляючи так званою російською. Тим часом у нас в Чернівцях ніхто (наголошую), ніхто не розмовляє правильною російською. То навіщо псувати мову?.."
"Навколо панує калька. Діти сприймають саме її у школі, на вулиці, вдома, з телеекранів. Мовне невігластво панує на телебаченні, радіо, у друкованих ЗМІ", — вважає Олег Григоржевський.
Отож у чому проблема? Чому рідна мова у своїй державі почувається пасербицею? Вчительська дискусія, звісно, окреслила лише коло тих проблем, які мають бути вирішені для повноцінного функціонування української як мови державної. Утім, не можна не погодитись з думкою педагогів, що часто нам самим не вистачає духу вголос вимовити: "Я — українець".