Відповіді Л.Кравчука на запитання Конгресу національних громад
— Ваше бачення майбутнього етнонаціонального характеру України.
— Україна є і залишиться багатонаціональною, багатомовною, поліконфесійною країною.
— Які основні міжнаціональні проблеми існують, на ваш погляд, сьогодні в Україні?
— Головна проблема — задоволення національно-культурних та релігійних потреб громадян, захист їх мовних прав.
Вкрай важливі проблеми повноцінного облаштування депортованих народів — насамперед кримських татар.
Ще одна важлива проблема — подолання ксенофобії, що все більше розпалюється деструктивними політичними силами.
—Яким, на вашу думку, має бути законодавство України у сфері нацменшин і міжнаціональних відносин?
— Головні засади в цій сфері в цілому добре викладені в Конституції і діючому законодавстві (Декларація прав національностей України, Закон «Про національні меншини України»). Разом з тим необхідно створення конкретних правових механізмів для реалізації ґарантованого етнічним спільнотам права на збереження і подальший розвиток своєї етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності. Зокрема необхідно прийняття з цією метою Закону про національно-культурну автономію, що дозволив би організацію органів національного самоврядування.
— Як Ви ставитеся до вдосконалення закону про національні меншини?
— Я вважаю, що ініціатива такого вдосконалення мала б іти від організацій національних меншин, оскільки саме вони добре обізнані і зацікавлені в цій проблемі. Наша партія і фракція до цього часу не займалася цим питанням. Якщо воно виникне, ми обов ' язково уважно поставимося до нього і будемо співпрацювати з національними меншинами в його вирішенні.
— Як Ви ставитеся до ухвалення закону про національно-культурну автономію
— Позитивно, як говорилося вище.
—Як Ви ставитеся до проблеми подолання вето попереднього Президента України на ухвалення закону про реабілітацію депортованих народів?
—Такий закон необхідно прийняти.
—Чи вважаєте Ви за можливе створення єдиної української православної церкви?
—В історичній перспективі — безумовно. Але на найближчі роки її створення нереальне. І цю проблему мають вирішувати віруючі разом з церковними ієрархами. Держава не втручається у міжконфесійні відносини, а лише забезпечує прийняття демократичного законодавства.
— Ваша оцінка нині діючих православних церков.
—Вважаю, було б некоректно з боку політичного діяча давати оцінку Церков. Багато негараздів у конфесійному житті України походять саме від того, що політики зловживали своїми оцінками у цій сфері.
Наша партія з повагою ставиться до всіх Церков, що на законних підставах діють в Україні, і готова співпрацювати з ними в їх суспільному служінні, наприклад у благодійності, підвищенні суспільної моралі тощо.
— Якої позиції варто дотримуватися державі щодо розв'язання даної проблеми?
—Держава в Україні відділена від Церкви, а тому не повинна втручатися в церковні справи. Зокрема в таке тонке питання, як об ' єднання Церков.
— У чому, на вашу думку, небезпека впливу на певні верстви населення України закордонних церков? Якщо так, то яких саме?
—Питання поставлене некоректно. Деякі релігійні організації становлять небезпеку не тому, що вони «закордонні», а тому, що носять тоталітарний характер, тобто порушують права людей і шкодять їхньому психічному здоров ' ю. Мені важко дати перелік, але можу навести приклади. Тут поряд можна поставити і «закордонну» «Аум сенрікьо», і наше вітчизняне «Біле братерство».
— Ваша оцінка актуальності питання про надання російській мові статусу другої державної? Наскільки реально вирішити його конституційним шляхом?
— Наша партія не ставить цього питання. Вирішити його на сьогодні конституційним шляхом ми вважаємо нереальним.
Однак ми вважаємо першочерговим завданням у мовній політиці законодавче забезпечення мовних прав російськомовних громадян України. Це може бути зроблено двома шляхами: або детальним викладенням їх у загальному Законі України про мови, або прийняттям спеціального Закону. Відповідні два законопроекти наша фракція подала до Верховної Ради.
— Якими мають бути першочергові кроки по імплементації Європейської хартії реґіональних і міноритарних мов?
— Прийняття на її основі законів України, що конкретизують її положення. Це передовсім новий Закон України про мови.
Разом з тим, місцева влада може прийняти відповідні рішення на основі Хартії, не чекаючи нових законів.
—Наскільки, на Вашу думку, є виправданим включення до неї російської мови?
—За логікою Європейської хартії, російська мова може бути до неї включена.
Як говорилося вище, мовні права російських громадян України потребують законодавчого захисту. До того часу, поки не прийнято відповідних законів щодо цього, вони мають захищатися хоча б Європейською хартією, хоча рівень такого захисту значно нижчий, ніж потрібно саме для російської мови.
—Мовна проблема суто лінгвістична чи радше політична?
—Мовна проблема — найперше проблема прав людини, тобто політична.
— Якими, на Вашу думку, були витоки спроби самовільної федералізації України у грудні 2004 року – регіональні відмінності самі по собі чи політичні розрахунки ініціаторів?
—У грудні 2004 року не було реальних кроків до федералізації. Були дії місцевих влад півдня України з метою забезпечити конституційний лад в умовах, коли «помаранчева» команда створила позаконституційний «Комітет національного порятунку» і намагалася передати йому всю повноту влади.
— Якими Ви бачите шляхи і механізми адаптування регіональних ідентичностей до загальноукраїнської?
— Законодавчі механізми — надання місцевим органам максимальних повноважень при вирішенні місцевих питань. Включаючи розпорядження фінансами.
— Чи відчуваєте або спостерігаєте Ви особисто ксенофобію в Україні? Як би Ви оцінили її рівень?
— Ксенофобія в Україні має переважно публіцистичний характер — вона поширюється політиками і журналістами певного штибу. Народ України в цілому вельми толерантний, зокрема в національних питаннях. Але, як показують соціологічні дослідження, під впливом цих отруйних публікацій рівень ксенофобії останнім часом помітно підвищився.
— Якими мають бути системні заходи по протистоянню їй? Чи є необхідною, на Ваш погляд, державна програма з розвитку толерантності і протистояння ксенофобії в Україні?
— Насамперед потрібно виконувати чинний Кримінальний кодекс, що передбачає кримінальну відповідальність за розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Досі в Україні відповідна стаття до розпалювачів ненависті жодного разу не була застосована. Взагалі українська влада ставиться до них надто поблажливо.
— 85 відсотків антисемітських публікацій припадає на видання МАПу, як Ви оцінюєте цей феномен? Чи не є він інспірованим проти України проектом?
— Випадок МАУПу є характерним. Людоненависницький характер цих видань є загальновідомим, їхній потік заливає всю Україну. Але влада не вживає ніяких заходів, щоб його зупинити. Важко повірити, але нещодавно Державний комітет з телебачення і радіомовлення нагородив МАУП відзнакою «За внесок у розвиток інформаційної сфери». Це вже без коментарів. Зареєстровано і партію, яка будується на тих самих ідеологічних засадах; тепер вона легально сіє ворожнечу вже як учасник виборчої кампанії.
Я б звернув увагу і на інші 15 відсотків видань. Серед них і найтиражніша газета України «Сільські вісті», редактора якої пана Сподаренка президент нещодавно відзначив званням Героя України.
Так що, я сказав би, головну провину за поширення ксенофобії треба покладати не на МАУП і подібні структури, а на владу, яка їм потурає. І, звичайно, на політиків, які роблять так само, розпалюючи національну ворожнечу в Україні.
— Чи вважаєте за можливе Ви присутність людей, пов'язаних з ксенофобською діяльністю МАУП, у виборчих списках блоків і партій, що декларують демократію і толерантність?
Звичайно, ні. Але, на жаль, такі зустрічаються, зокрема в списках «Нашої України», СПУ та БЮТ.
— Як би Ви прокоментували той факт, що МАУП отримала на сумно відомій антисіоністській конференції в червні 2005 року благословення тільки(!) від УПЦ МП?
— Це свідчить про те, що серед ієрархів УПЦ є такі, що по меншій мірі не розуміють небезпечності ксенофобської пропаганди та підтримки її носіїв, зокрема для самої Церкви та її авторитету в суспільстві. Констатую це з жалем, оскільки наша партія ставиться до Української Православної Церкви з великою повагою. 
|
